Таємниці, сховані віками
Легенда Поділля

Козятинщина... Чи є ще десь на землі такий чарівний край, де тихі травневі ночі пливуть на крилах солов’їних, де вранці на замріяній річці вмиваються джерельною водою верби, де навесні під шатами крислатих дубів яскравіє килим первоцвітів, де в барвистому степу напиваєшся цілющими пахощами різнотрав’я, де, розбивши крильми дзеркало синього неба, здіймається і летить прямо до сонця журавлиний ключ?

Уже більше 100 років, потопаючи у зелених садках, стоїть невеличке мальовниче село Козятин. Воно з давніх часів славилося своїми лугами, пишними садами, красою лісів, озер, річок. Та найцінніший скарб мого села — люди. Козятинські майстри і майстрині відомі не лише в районі, а далеко за її межами. Про них немало складено міфів та легенд.

Існує легенда, що у 1920 році у Козятині побував сам батько Махно. Він не був бідний, мав багато дорогоцінних речей. З собою їх возити не було ніякого сенсу, бо в будь-яку хвилину військо могло бути розгромлене, а він сам вбитий. І тому Махно вирішив у надійному місці заховати свої скарби. Саме таким місцем було обрано село Козятин. У ньому проживав давній друг Нестора Опанас Гончарук. Десь на початку червня Нестор Махно раптово з’явився в його хаті і попросив щось на деякий час сховати. А сам зник так же раптово, як і з’явився. Через кілька місяців знову появився і забрав скарб.

Як розповідав мій дідусь, свого ж друга за послух він щедро віддячив: подарував немало коштовностей. Сім’я Гончаруків була багатодітною і проживала в голоді та холоді.

Настав 1932 рік. Страшним він був і для всієї країни, і зокрема для людей, що проживали в Козятині. Та сім’я Опанаса Гонча рука не голодувала. Дякуючи цінностям, якими обдарував їх батько Махно, вона вижила.

Відгриміли, відшуміли революції, війни, різні інші негаразди, а легенда про відвідини Махном села Козятина живе і донині.