Цвіркун
Легенда Полтавщини

Ріс собі хлопчик, якого дуже любили люди, бо вмів він співати, як ніхто на світі. Вечорами, після денної роботи, коли можна було трохи відпочити, сходилися старі й малі послухати пісню. Кожен, хто хоч раз чув той спів, ніби набирав у груди сили й снаги, ніби пив живу воду з цілющого джерела. Співав хлопець про сонце, про квіти, трави, про землю. І кожна його пісня славила рідний край. Ті пісні складав хлопчина сам. А коли в нього питали, як це йому вдається, відповідав, що все те від квітів, дерев, води, птахів та звірів.

Якось прийшло в цей край лихо. Про співучого хлопчика почули злі вороги і вирішили викрасти його. Темної ночі, коли він слухав пісню місячного сяйва, щоби потім переспівати її людям, схопили вони його і понесли у свої землі. Володар тієї країни хотів мати співучого раба. Та хлопець йому не співав. Просили його — мовчав, били — мовчав.

Тільки одного разу, змучений украй, завів він тужливу пісню. Від тої пісні німіли люди, а каміння плакало. Була вона про розлуку з рідною стороною. Злий володар наказав повернути хлопця додому, і, якщо він там співатиме, убити. Тільки ступив хлопчик на рідну землю, одразу в нього вирвалася пісня. Котрийсь із ворогів замахнувся шаблюкою, щоб виконати наказ володаря, але хлопця враз не стало. Лише в зелену траву плигнув маленький жвавий цвіркун.

Відтоді й повелися на нашій землі цвіркуни. їхні пісні славлять рідну землю. А хто понад усе любить Батьківщину, той чує в піснях маленького цвіркуна славу про красу нашої землі.