Чому в Удаї є підводні ями
Легенда Полтавщини

Вам, напевно, цікаво, чому в річці Удай, що протікає через село Велика Круча, так багато підводних ям?

Давно то було, вже не лишилося тих людей, що свідками були. Жив собі на світі гарний хлопець Микита. Та ніяк не міг він собі знайти наречену. Всі йому не такі були. То коси дуже довгі, то очі дуже чорні, до дівка дуже гуляти любить.

На той час у річці Удай ще русалки водилися. Бувало, як заведуть свої хороводи на Івана Купала, то люди до берега підходити боялися. Багато гарних юнаків погубили вони, адже були відьмами і могли приворожувати. Хоча їм цього робити майже не доводилося, бо русалки, то надзвичайно гарні створіння, дарма, що з риб’ячим хвостом.

Якось вночі йшов Микита берегом, повертався зі святкування Івана Купала. І ось при місячному світлі побачив він прекрасну картину. Русалки, взявшись за руки танцювали на березі річки. Їхні зелені коси розліталися і відбивались на повному місяці. Трава під ними не гнулася, такими легкими були кроки.

Раптом вони побачили хлопця. Він спочатку злякався, але вони поманили його до себе. Юнак повільно підійшов. Микита гадав, що русалки його залоскочуть, та примарні дівчата запросили його до свого хороводу. Цілу ніч, аж до світанку, він веселився з ними, співав пісень, водив хороводи. Та запам’яталася хлопцю одна русалка — найсумніша, яка не промовила ні одного словечка.

Прийшов до тями Микита на березі у неділю вранці.

— Ох! — промовив, — ще і не таке присниться у день, коли по землі чорти гуляють!

Обтрусився і пішов до церкви сповідатися.

Та з того часу в серці хлопця оселилося якесь почуття, що не давало йому спокою. Цілий рік юнак мучився з цією напастю. Матір вже почала хвилюватися за нього, повела до знахарки, але та сказала:

— Він хворий на таку хворобу, яку не вилікує жоден лікар. Та навіть не старайтеся його зцілити. Пропав хлопець. Вона його вже не відпустить. Та й він, мабуть, не захоче.

Бідна мати, звичайно, не зрозуміла стару, та Микита почув ті слова і захвилювався. Юнак навіть сам не знав, на яку прекрасну хворобу він захворів.

Через рік на Івана Купала хлопець знову затримався на святкуванні. На цей раз Микита взяв з собою гілочку полину. Та доля, напевно, вирішила позбиткуватися над юнаком. І коли він знову проходив повз те місце, то вчув дивний спів, що, здавалося, долинав із самого його серця. Побіг, але почув дивний голос:

— Не біжи, зупинися, я тебе не скривджу! Я тебе давно помітила.

Хлопець пішов на голос і побачив ту ж русалку, що в минулому році так зачарувала його. Вона сиділа на великому камені і розчісувала свої довгі коси. Йому часто говорили: «Не підходь до русалки близько, бо затягне на глибину і залоскоче. А якщо вона чеше свої коси і ти до неї наблизишся, то впадеш відразу мертвим». Та на цей раз юнак відчував, що нічого страшного з ним не станеться.

Поступово його хвилювання збільшувалося і серце, здавалося, вискакувало з грудей. Але, на щастя, нічого не сталося.

Русалка мовила:

— Ти не такий як всі. Не боїшся таких, як я. Сподіваюся, що ти мені допоможеш, адже ти повинен мене знати.

— Чи не та ти утоплениця, що зникла? — запитав Микита.

— Так, це я, — відповіла русалка, — але я не зникла. Мене вкрав водяний для того, щоб одружитися зі мною. Дуже вже я йому приглянулася. Та я сподіваюся, що ти мене врятуєш.

— Що я повинен для цього зробити? — сказав юнак.

— Це буде дуже нелегко. Ти повинен будеш спуститися до нього в царство. Я тобі допоможу це зробити, але далі ти підеш сам. Ні в якому разі не бери в водяного нічого з рук, не розмовляй з ним, не торкайся до нього, не дивися собі під ноги, бо він назавжди залишить тебе в себе. Він буде до тебе говорити, але ти не відповідай. Потім ви битиметеся. Будь готовий до всього, тільки тоді ти зможеш його перемогти!

— Добре. Я згоден, — промовив Микита, тяжко зітхаючи.

І ось він під водою. Дивні краєвиди відкривалися перед ним. Підводне царство дуже гарне і багате. Річковий володар відразу побачив хлопця.

— Чого прийшов? — запитав він.

Микита мовчав. Він добре пам’ятав слова русалки.

— Ти, я бачу, добре обізнаний у справі, раз не відповідаєш. Ну що ж, я зрозумів, чого ти прийшов. Якщо так хочеш, ми можемо помірятися силою. Якщо переможеш ти, то забираєш русалку і вона стає людиною. Якщо ж я, ти стаєш моїм заручником і житимеш у мене.

Тяжкою була боротьба. Водяник весь час скаламучував воду тим, що стукав своїм важким тризубом у дно річки. Від цього формувалися великі і широкі ями. Саме тому ми зараз і можемо їх побачити.

Коли водяний змучився, то попросив пощади в хлопця. Микита не був злим, тому мовчки згодився.

Раптом він опинився на березі, а поряд із ним прекрасна утоплениця, тільки зараз вона не була схожа на покійницю. Здоровий рум’янець пломенів на її щоках, а чорні очі сором’язливо втупилися в землю.

З того часу Микита знайшов своє кохання, а до цікавих історій села Велика Круча додалася ще одна оповідка.