Як Сірко умирав
Легенда Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Сірко — це кошовий такий. Він такий був, що дещо знав. Оце бувало вийде із куреня та й гука на свого хлопця:

— Ану, хлопче, возьми пістоль, стань там та стріляй мені в руку!

Той хлопець возьме пістоль та тільки бух йому в руку. А він візьме в руку кулю, здаве її та назад і кине. Вони, ті запорожці, всі були знайовиті. Сірко три рази умирав у сімдесятих годах, а всьому йому 210 годів. Він як умира було то й каже:

— Оце вам три пузирки з водою. Першим пузирком сприснете — оживу, другим пузирком сприснете — стану дивитися, а третім сприснете — устану і піду у тридцяти годах.

Тоді трави такі сильні були; ото і вода зроблена була із таких трав. Так як умре, то його клали у гній і на треті сутки одгрібали та сприскували водою. Як із першого пузирка сприснули — ожив, з другого сприснули — став дивитися, а з третього сприснули — устав і пішов. Ото так до трьох раз він робив. А в послідній раз умер. Ото та могила і єсть у Капулівці.

Сірко на три частини захований: перша його частина лежить отут саме, де Чортомлицька Січ; друга під Кривим Рогом, а третя — під Полтавою. Він як умирав, так дав таку заповідь:

— Як умру то одберіть у мене праву руку і носіть її сім год. Хто буде мою руку носить сім год, той владітиме нею, як я й сам владію. А де случиться вам яка пригода, де вас нещасна хвиля спобіжить, чи на воді, то бросайте руку у воду. Хвиля утишиться і на землі не буде вам ніякого случаю. А з семи год уже поховайте в мою могилу. І хто буде тую могилу шанувати, братиме навкруги землю та буде могилу обсипать, то я його сам своєю силою буду дарить. А на сьомому году хай мене жде, і хто вийде до могили або на Різдво, або на Великдень, або на Зелену неділю, так нехай мене дожида. Не бійся, що я неправославний християнин. Я єсть православний християнин Сірентій Іоанович!

От так він, той Сірко, дав заповідь!