☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські легенди

Як винищили розбійників
Легенда Гуцульщини

З давніх-давен в селі Баня-Березові святкували свято Василія. Новий рік. У той день майже всі жителі села були в церкві. А з гір зійшли опришки, яких народ називав самозванцями, бо вони не були, як Довбуш, не допомагали бідним людям, а все добро забирали для себе. Ще була банда розбійників. В той празник Василія прийшли вони в наше село і зайшли до жидівської корчми. Жиди мали всілякі напої.

— Дайте нам випити й попоїсти, — сказали ті самозванці. Жиди не мали іншої ради, знали, що їм буде смерть, як не дадуть

їсти й пити. Ватажок розбійників устав і сказав:

— Ми маємо в цей день зловити вагітну жінку, зарізати її на цім столі, де ми п’ємо, і вибрати з неї хлопчика, а з него серце. І розділимо його на всю нашу ватагу і з’їмо. Після цего нас ніяка куля не йметься і сокира від наших плеч відіб’ється.

Дочекали вони часу, коли люди вийшли з церкви, уздріли грубу жінку і забрали її в корчму. Усі здригнулися, бо кожен знав, що з цего буде щось погане. В корчмі жінці сказали розгорнутися.

— Ми вас будемо різати і з вашої дитини виберемо серце. Скажіть, яка буде ваша послідна просьба. Може, хочете з кимось попрощатися?

Жінка сказала:

— Позвольте помолитися Богу.

— Ставай молися.

У жидів не було ніяких образів. Жінка склала руки, стала на коліна й молилася.

А в цей час розбійників переслідували довгопільці. Це був такий оборонний курінь, що обороняв села від розбійників. Ті довгопільці зайшли за їх слідом аж у Баня-Березів. А коло корчми стояв гурт людей. Довгопільці запитали:

— Ви не виділи таких і таких людей? (Вони були інакше вбрані). Люде сказали:

— Вони в корчмі. Мають там різати жінку. Тоді той старший із довгопільців сказав:

— Люде, хто що має, беріть у руки. Вила, сокири, зброю, яку хто має, і бийте цю погань.

Хто що мав, то в руки взяв. У одного тільки нашого чоловіка, у Юрашєка, був самопал. А в тих довгопільців були тільки топірці. І заскочили всі до корчми. Жінка далі молилася Богу. Зчинилася така метушня, що ніхто не годен був розібрати, хто верхній, а хто спідній. Як Юрашєк стрілив з самопала, самозванці почали позбігатися. Далеко втікати не могли, їх майже всіх вирубали на вулиці. Так, що кров пішла потічком і вода червона стала. І той потічок з того часу називають Малярева.

А один з тих самозванців втік аж у лісок, що тепер належить Делятинському лісокомбінатови. За тим послідним Юрашєк гнався аж до ліска. Там уже Юрашєкови не було чим набити самопал. А розбійник теж був безсилий боронитися. Він попросився:

— Не вбивай мене. Мене силою забрали в банду. Я хочу жити, як і ти. Юрашєк не вбив його, і він, той розбійник, прижився в селі.

А та жінка народила не хлопчика, як вони думали, а дівчинку. І їх покоління ще й зараз у селі є.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Баня-Березів, Косівського району, Івано-Франківської області 9 січня 1986 року Від Васкула Миколи Івановича (1930 року народження)