Забара
Легенда Подніпров’я (Наддніпрянщини)
Колись давно через наші Житники пролягав чумацький шлях. А за селом, на горбочку, стояла корчма, де чумаки зупинялися, щоб перекусити та волів напоїти.
Але по-різному траплялося. Бувало, що могли й забаритися.Тоді доводилося на ніч залишатися. Звідси й пішла назва «Забара» — забарився в дорозі.
Так називають і зараз люди болотяну місцину, по якій протікає річка. Вона бере початок з джерельця. У давнину це було могутнє джерело. Навкруги —панські поля, на яких вирощували пшеницю.
Якось тим шляхом селяни перевозили возами, в які були запряжені воли, снопи. Люди захотіли напитися і повернули до джерела. Там була трясовина. Один із селян не втримав волів і їх разом із возом затягло у воду.
Коли про це дізнався пан, то дуже розгнівався і наказав забити джерело. Кріпаки довго возили солом’яні снопи і кидали у середину джерела, аж поки воно не зникло.
Після цього пан осліп. До яких тільки лікарів він не звертався, та все було марно. Ніхто не міг його вилікувати. Одна тільки ворожка порадила вичистити джерело, яке забруднили, тоді й зір повернеться.
Скільки змогли, дістали снопів і сталося диво. Пан став трохи бачити. Джерело є і зараз. Коли приходиш напитися водички і придивишся до дна, то видно, як із землі вода ще й досі виносить соломинки тих снопів.