Бабка дала світ бачити
Народне оповідання Буковини

Було мені тоді штирнадцять років. Моя мама забрала нас, троє дітей, на поле прашувати. Літо було дуже дощове, а день тоді випав жаркий. Ми допрашували до полудня, і тут люди повиділи маленьку хмарку на самому краю неба, на заході. Та хмарка все росла й росла і скоро закрила сонце.

Всі люди почали тікати з поля — хто возами, а хто пішака. Але нікому не вдалося ні добігти, ні доїхати — усіх намочило. І ми з мамою дуже намокли. Коли прийшли додому, мама переоділа мене в суху одежу, і я ляг відпочити під хатою на приспі. Ляг і заснув.

Коли прокинувся, то вже до хати зайти не міг, мене занесли. Почало пухнути коліно. Багато неділь робився мені нарив. Повезли мене до доктора Кирила в Ожів. Доктор сказав:

— Це буде в тебе довго. Дай, Боже, щоб воно тобі розійшлося, а як не розійдеться, то будеш бідити довго.

Через вісімнадцять неділь одкрилася в мене рана. З неї текло. Безперервно текло три роки. І так роз’їдало кість, що я сам тягнув пінцеткою зі своєї ноги роз’їдені кості. Повезли мене в Бричани, і доктор сказав:

— Хвороба незлічима. Треба одняти ногу. А я сказав татови:

— Везіть мене додому. Я хочу раз умирати і в одному місці, а не по кускови. Най мене поховають у Непоротові.

Привіз мене батько додому. Прикликали бабку, і бабка примовляла від «волокна» — нічого не помогло. Прийшла друга бабка та й каже батькови:

— Достаньте йому рога з корови або д бика. Достали мені рога з погибшої скотини. І каже бабка:

— Варіть його, щоб дві години кипів.

Поклали ми той ріг в баняк, і він дві години кипів. З середини рога все відстало, і я витягнув то все. Ріг став м’який, я вирівняв його, дав йому остигнути і зчистив верхній шар гострим ножем. Бабка каже:

— Тепер стружи цей ріг і прикладай стружки до ран. Тілко не стружи склом, а ножем.

Став я той ріг стругати і прикладати стружки до ран. А було в мене в нозі уже п’ять дір, і з усіх текло. І ногу мені зігнуло так, що я не міг ходити. Стружки наповнювалися тою рідиною з рани, і я по три рази на день відкидав їх і прикладав інші, сухі. Та й помітив, що рани мої стали зменшуватися.

Повезли мене в Секуряни до доктора Крафта. Доктор розбинтував рани, відкинув мокрі стружки з рога в таз і питає:

— Що то ти прикладав?

Я йому сказав, що стружений ріг з корови.

— З якої корови — живої чи погибшої? — спитав він мене.

— З погибшої, — сказав я. А він мені:

— Тобі мало цеї хвороби? Ти хочеш собі ще сибірки знайти? І зачав мене за той ріг сварити. А я кажу йому:

— Я не хочу ні цеї хвороби, ні сибірки. Я чую, що від цего рога мені стає легше.

Доктор взяв пінцеткою з таза той мокрий ріг, підсунув під мікроскоп і повидів через мікроскоп сліди мікроба на рогови.

— Ану, подивися сам, — каже він мені.

Я подивився. На роговій стружці такі сліди, як червак або равлик проліз. А доктор каже:

— Я тобі не даю ніякого рецепта, ніякої масти — нічого. Їдь додому і продовжуй лікуватися рогом, так, як ти лікувався.

А собі доктор записав у свій карнет все: як я приготовляв того рога і як прикладав.

Я поїхав додому і лікувався. І вилікувався. Сьогодні мені вже вісімдесят років, а я ще живу, ходю і роблю помаленьку. І все споминаю ту бабку — вона дала мені світ видіти.