Вогні папороті
Народне оповідання Подніпров’я (Наддніпрянщини)
Одного разу, липневого дня, люди вирішили піти в інше село коротшим шляхом — через ліс. Того часу люди ходили пішки, машин не було, а конячину запрягати жалко.
Йшли довго чи недовго, але збилися з дороги. Сіли перепочити, щоб далі шлях тримати. Сонце вже котилося до обрію. Та й в лісі раніше сутеніє. Тому треба було поспішати. Люди вирішили разом гукати, а потім, не падаючи духом, ще й заспівали.
Раптом подорожні побачили попереду себе вогні, що світилися. Хтось із них сказав, що це вони знайшли в лісі квітки папороті.
Тривалий час папороть була загадкою для людини. Вважали, що її квітка приносить щастя. Тому в ніч на Івана Купала вирушали на її пошуки. Коли ж наші мандрівники наблизились до вогнів, то впізнали світло в домівках того села, куди вони повинні були прийти.
Що допомогло людям вибратися з лісу — спів пісні, чи придумані вогні папороті. Адже вони йшли до сусіднього села в ніч на Івана Купала. На жаль, ніхто й досі не знайшов чарівної квітки, бо папороть не цвіте.