Гостина
Народне оповідання Подніпров’я (Наддніпрянщини)
Це було після війни. Для того, щоб заплатити податки потрібно було щось продати, бо коштів не вистачало. Для цього возили на базар все, що було. Наша бабуся разом з іншими жінками повезли яблука. А яблука тоді були не такі як зараз, вага їх досягала 600г, 700г. Так і називали їх — «шістсотграмовки», «семисотки». (Будучи малою, я їх ще застала у дідуся на подвір’ї, вони були приплюснуті, але широкі, по них були червоні полоси).
Так ось одного дня вирушили жінки на базар до Красноармійська. Туди їх відвезли підводою, а назад вони повинні були повернутися електричкою вечірньою. Та наші не спродалися, і вирішили залишитися до ранку. А біля них цілий день ходила жіночка одна, вела розмови з ними про яблука, про виноград, (бо у наших був ще й виноградник окрім саду). Вона й запропонувала жінкам піти до неї переночувати, ті погодилися.
Йшли довго по пустирю, коли це побачили забор височенний. Незнайомка провела їх до будинку. У будинку було багато кімнат, і людині не своїй заблукати у будинку було легко. Та наших провели до якоїсь кімнати, де було вже і постелено на долівці кожухами. Перед цим їх накормили. Звісно лячно було (боялися, що їх пограбують і вб’ють, бо тоді після війни багато було банд, які грабували і вбивали людей, або просто пропадали люди бог знає куди) але сон брав своє.
Коли готувалися до сну, то одна з них пішла шукати туалет. Довго її не було, коли це заходить вона вся бліда, тремтить, розказує, що шукаючи туалет, натрапила на кімнату де висіли люди вниз головами на крюках зарізані і з них збігала кров. Бабуся казала, що зрозуміла, що це означає «великі очі у страху». Вони перелізли через двохметровий забор і бігли так сильно, що як хто гналися за ними, то не наздогнали, бо вони вже встигли вибігти на вулицю, яка освічувалася, а там патруль ходив міліцейський. Ранок вони добули на вокзалі, і весь час боялися що по них прийдуть незнайомці і заберуть.
Коли ми, онуки, питали: «А що вони робили з людей?» —, то вона казала, що «їх пускали на мило», тобто варили з них мило.