Давній друг
Народне оповідання Гуцульщини
Приходить лісник Петро до гуцула Василя і питає: — Ти не знаєш, хто міг у тебе в толоці зрубати вільху? Василь налякався, бо думав, що той хоче накласти штраф. І сказав, що не знає, хто це зробив. Угостив Василь лісника, випили вони і розійшлися в мирі. А через два чи три дні лісник приходить знову.
— Василю, я не вірю, що ти не знаєш, хто ту вільху втяв. Знов сказав Василь, що не знає, знов пригостив лісника. Випили півлітру і розійшлися в мирі. Василь думав, що на тому вже кінець. Але минув тиждень, і лісник знов приходить. Василь знову ставить могорич, і сідають до столу їсти. Коли випили по чарці, лісник уже не питає про вільху, а питає:
— Василю, ти віриш у Бога?
Василь був віруючий, напудився він, коли почув таке питання. Як так? Він ходить у церкву, а той питає, чи він вірить у Бога.
— Вірю, — сказав Василь. — Як би я не вірив у Бога?
— Якщо ти віриш у Бога, то ти мені скажеш по правді, хто ту вільху втяв. Ти не думай, що це я для штрафу питаю. Просто я цікавий знати, хто міг на твоїй толоці вільху втяти.
А Василь каже:
— Я втяв вільху. Лісник розсміявся.
— Я міркував, що це ти втяв, але чого ти мені зразу не сказав? Ми ж здавна друзі з тобою.
Випили вони ще і на тому розійшлися. А через три тижні з Косова приходить Василеви повідомлення на штраф за вільху — 120 рублів.