З історії однієї фотографії 1938 року
Народне оповідання Поділля
Збереглась цікава фотографія сім’ї ткачів у 1938 році: на ній зображені Джусь Кирило Дем’янович з дружиною Джусь Наталкою Антонівною з зятем Галацюком Гаврилом Дем’яновичем, дочками Яриною і Гафією, і онуками Галею, Ніною і Андрієм.
На руках у Ярини, майбутній директор школи Галацюк Ніна Гаврилівна, а у Гафії на руках майбутній голова колгоспу с. Сальника Шалата Андрій Семенович.
Цікава історія життя Наталки Антонівни. Ось її короткий зміст. У 60-х роках 19 століття в Заливанщині були пани Воздіховські Вони мали свій маєток. Жили в розкоші і дуже розбещували своїх дітей. Виконували їхні будь-які забаганки. На прохання дітей пан привіз кілька мавпочок. Граючись з ними паненята придумали таку розвагу: кожного, хто приходив до панського порога, вони примушували цілувати мавпочок у зад, а самі, дивлячись на це одержували велике задоволення.
У цей час в селі столярем працював Левчук Антон. Про таку людину говорять, що у неї «золоті руки». Все умів робити Антон. І двері, і вікна, і діжки, і сани,і вози і все інше. У нього була жінка і було четверо дітей, усі дівчатка, а найменшій Наталці було всього п’ять років.
І ось одного разу йому треба було прийти до пана по своїх справах. Його побачили паненята і заставили цілувати мавпочок так, як це робили всі інші до нього. Антон, двометровий велетень, кремезний здоровий чолов’яга взяв та й плюнув на ту мавпочку. Вона загарчала на чоловіка, а паненята зразу ж пожалілись батькові. Лють охопила старого пана. Його слуги після цього так побили Антона, що він ледве стояв на ногах. А після побиття пан сказав, що по етапу висилає всю сім’ю із села. Щоб за добу їх не було. І ось уже на наступний день вони ішли на північ. Від села до села їх супроводжував конвой. Довго вони добирались. Дуже важко було йти, а речі всі несли на собі. Несли всі, у тому числі і маленька Наталка.
По дорозі сталось лихо. Дівчинка зламала ногу. Мати прив’язала до ноги дві палички і дитина мусила іти далі. Не дійшовши до Москви, Антон помер. Мати з дітьми звернулась по допомогу до місцевого пана, щоб допоміг поховати батька. Той зголосився і допоміг при похоронах, але з умовою, щоб вони відпрацювали всі гроші. Він залишив у себе всю сім’ю. Всі працювали у пана. І гуси пасли, і ягнят, працювали біля худоби, шили. Багато чого навчились. Особливо шити і ткати полотно. Та пропрацювавши деякий час, близько року, вони вирушили назад у Заливанщину. Ця дорога була довгою і тривала цілий рік.
Повернувшись у село мати стала обшивати односельчан. В першу чергу багатих людей. Шила і плаття, і сорочки, і сарафани, і інше. А Наталка так і залишилась кульгавою на все життя. Пізніше вона вийшла заміж, родила дітей. Народила вона сина Захара. Він, як дві краплі води, був схожий на свого діда Антона. Такий же був високий і міцний, а також був хороший майстер. Закінчивши тільки один клас школи він працював головним механіком на Заливанщинському цукровому заводі в період аж до його закриття. Джусь Захар Кирилович працював і на будівництві школи у 1929 році.