За що селяни полюбили Гітлера
Народне оповідання Подніпров’я (Наддніпрянщини)

По війні в селі лютували фінагенти. Люди тишком їх називали «сенагенськими посіпаками». Розгрібали все. А роки були голодні, важкі. Був такий посіпака і в нашому селі. Чи Мурський, чи Гурський, таке прізвище в нього було.

А жив в нашому селі дід Волошин Федір Федорович з бабою Федорою. Кінчив всього церковно-приходську школу, але умом бог не обділив. Так ось його баба Федорка десь купила ярку, яка взимку привела одного баранчика. А як тоді велося, всіх новонароджених малят забирали до хати. Ягня опинилося у хаті, а в хаті цілий гурт онуків і всі хлопці. Давай вони вчити того баранчика:

— Баран — баран — буць, і лобами.

Баранчик тікав від них, песиголовців, та оскільки він був один і молока йому було вдосталь, він швидко ріс і почав давати хлопцям здачі. Та так давав, що хлопці замість лоба стали підставляти сідниці. Баран виріс величезний і лагідний, але ненавидів сідниці. Як тільки побачить чийсь зад, так і атакує.

Одного ранку дід Федір побачив, що до його через балку крокує фінагент. А двір у діда був гарний, весь покритий споришем, на якому пасся баран. До речі, дідові онуки дали йому прізвисько Гітлер. Ось рудий фінінспектор зайшов у двір, по-господарськи оглянув все і тільки хотів витягувати свої папери, як дід Федір його випередив:

— Ви йшли через балку, а там роса і ваші чоботи мокрі, а на вулиці пилюка, а такому чоловіку, як ви, негоже з брудними чоботами. Ось нате ганчірку та витріть.

Рудий, нічого не підозрюючи, нахилився і почав витирати чоботи. Гітлер побачив перед собою такий великий зад, припинив скубати спориш, розігнався і з усієї сили врізав фінінспектора в зад. Той, пролетівши метра три, врізався в фіртку, яка розлетілась в друзки, і гепнувся, як мішок на землю.

Прийшлося його кіньми везти в лікарню в Новомосковськ. Більше на той куток, де жив дід Федір, фінагент не появлявся. Чутка про цю подію швидко облетіла село й сусідні села. Невдовзі до баби Федори з сусіднього села Камянувате, приїхала делегація:

— Продайте барана, — звернулися до баби.

Баба Федора скрізь зуби процідила:

— Такі барани не продаються.

Зате в Гітлера розпочалося райське життя. Вся вулиця йому приносила ласощі — хто бурячок, хто морковку, а хто окраєць хліба з сіллю.

Цей куток Дерешуватого, мабуть, був єдиним місцем, де так шанували і любили Гітлера.