Катерина Слюсарка
Народне оповідання Полтавщини

Давним-давно, ще до революції, на території нашого села, яке тоді називали Шляхове (бо знаходилося обабіч шляху на Великі Сорочинці), проживала поміщиця Катерина Слюсар (в народі Слюсарка). Її садиба знаходилася в нинішньому Слюсаревому садку.

Це була дуже багата жінка. Вона мала великі площі землі, худобу, сільськогосподарський реманент. На неї працювали наймані робітники (батраки). В господарстві були толока, млин, парова машина (для обмолоту зерна). Між люди вона виїжджала на тройці коней. їдучи, де бачила дітей, завжди пригощала їх цукерками.

А на околиці села мешкала багатодітна сім’я, мати якої слабувала. Батько бідкався, але не бачив ніякого виходу... Якось про це довідалася поміщиця. Вона привела свого лікаря до хворої, дала 50 карбованців, допомогла харчами. Мати почала потроху одужувати, а дітям було що їсти, і в що одягтися.

На свята поміщиця влаштовувала для своїх батраків «бенкет». Варили в великому казані галушки. Юшку засмажували салом, добавляли часнику та кропу. Дозволяли їсти досхочу. Їли загостреними паличками, які приносили з собою. Ідучи додому, кожен міг взяти для своєї родини стільки галушок, скільки можна наколоти на паличку.

Прості люди шанували її за доброту, справедливість, щирість. Давно її вже не має, та пам’ять лишилася і сад назвали її прізвищем.