☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські оповідання

Колядник Іван Ханенчук
Народне оповідання Гуцульщини

Старий Іван Ханенчук жив сам. Не мав родини. Кілька разів женився, кілька жінок у него вмерли, а він лишився. І він собі все приготував до смерти. Зробив домовину і хрест. І закопав той хрест на цвинтарі, там, де мав бути похований. На хресті написав: «Тут спочиває Ханенчук Іван». А сам ходив помежи люди і казав:

— Смерть прийде на цвинтар, подивиться, що я вже там зареєстрований, та й не шукає мене. А я собі живу.

І жив той дідо дуже довго. Помер аж тоді, як дев’яносто літ минуло.

І ходив дідо Ханенчук колядувати. Не день, не два, а з місяць або й більше ходив, поки не обходив усі до одної хати в селі. У него було чотири дзвінки, і всі вони були з’єднані, і була в них одна ручка. На дзвінках були вироблені коні. Люди давали йому, бо всі його любили.

Ґроші дідо складав у мошенку, а мошенка висіла на шиї. Одного разу бахури возилися саньми. І кажуть йому:

— Сідайте, діду, ми підвеземо.

Дідо сів. А бахури біжать, як коні. Сани самі пішли вниз, дідо їде, дзвінки дзвонять, а ззаду біжить купа дітей. І з’їхав дідо на долину. То було зо три кілометри. Поки дідо з’їхав, усі ґроші витрусилися, не стало ні ґроша в мошонці.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Середиій Березів, Косівського району, Івано-Франківської області 10 лютого 1983 року Від Романчич Ю. С. (1931 року народження)