Люди старались вижити
Народне оповідання Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Сім’я Сотулів жила під час війни у Всесвятці. Було в цій сім’ї десятеро дітей. Фашисти довго стояли у Всесвятці. Люди по вулицях боялися ходити навіть удень, бо німці, кого зустрічали, того і вбивали. Люди змушені були сидіти і вдень, і вночі у погребах, на горищах, по хатах, у сараях, словом — хто де.

Сотули заховалися в погріб. Лише коли вечоріло, старші діти тихенько виходили і пробиралися на поле, де був хліб. Усе поле німці перетолочили, урожай забрали, лише де-не-де по полю валялись колоски. Діти приходили на поле, назбирувати у пазухи і в руки колосків і бігли додому, проколюючи об стерню босі ноженята. Дома віддавали матері колоски, щоб вона зварила трохи каші та спекла паляниць із лободи і розтертих зерен пшениці. Але такої їжі не можна було багато їсти, тому що можна було вмерти. Живіт хватало, людина корчилась і в муках конала. Тому їли потрошку.

А як прийшли холоди, то стало ще важче. Звичайно, хотіли вижити всі, допомагали одне одному, гріли одне одного, їли навіть собаче м’ясо. З десятьох дітей двоє таки загинуло від холоду і голоду. А восьмеро все ж таки вижило.