Маєток пана Козаковського
Народне оповідання Подніпров’я (Наддніпрянщини)
Колись, дуже давно, володів селом Крачківкою польський князь Любомирський. Був у нього касир Козаковський. Хитрий був чоловік. Так зумів загодити князя, що той візьми і подаруй йому Крачківку.
Зрадів Козаковський, бо село було велике, гарне, людей більше як сімсот душ і землі більше двох з половиною тисяч десятин. Задумав він своїми статками князя перещиґоляти.
Розхазяйнувався, бо добре вмів панськими грішми гендлювати. На рівній місцині (тут нині збудована школа) звів білокам’яний палац на два яруси, на сорок вісім кімнат. Командували будівлею закордонні майстри. Палац задуманий був не простий, а на арабський манер.
І от над біленькими хатками піднявся невиданої краси будинок. Кругом його виклали з червоної цегли алейки, обсадили їх ялинками, соснами, каштанами. Потім наказав пан обгородити весь маєток дубовими, а вгорі загостреними, плахами, висотою чотири метри, щоб ніхто не смів глядіти, що в панів діється.
Родина Козаковських приїздила сюди тільки літом. Мала чималу прислугу, яку вибирала із людей села. Коли пани їхали на зиму з маєтку, то лишали управителя та ключницю, які жили в окремому будиночку осторонь палацу.
Старі люди розповідали, що через щілини у паркані можна було розглядіти розфуфирених паній, що гуляли під парасолями по алеях парку.
Йшли роки, старший пан помер, але палац перейшов у спадщину його нащадкам. Літом 1917 року пани не приїхали в маєток, казали, що повтікали за границю. Однієї ночі по селу рознісся тривожний церковний дзвін.
— Пожежа! Горить панський маєток! — кричали злякані селяни.
Але було вже пізно. Палац згорів. Після того наїхало в село багато жандармів. Людей зігнали до згарища, обступили кругом двома кільцями і почали допит, хто підпалив.
Грозились бити розогами кожного десятого, якщо не викажуть паліїв. Перед лице громади вийшло троє, Микита Пронь, Василь Карпенко, Степан Пасічник. Признались вони у скоєному, їх і покарали. Микиті всипали 250 розг, Степану 150, Василю 75. Згодом вони повтікали з села.
За часів «совєтів» десь у 50-х роках прибув у село син пана, Валерій. Зустрівся із бувшим панським лакеєм Юхимом Височиною, який показав залишки маєтку, панську конюшню і будинок для прислуги. Нині ще залишилась частинка конюшні, як остання пам’ятка маєтку пана Козаковського.