☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські оповідання

Наказ Господа
Народне оповідання Поділля

Це було дуже давно, ще коли тільки Господь наш поділив Землю на материки, сподіваючись на те, що Його неслухняні діти виправляться, стануть люблячими, навчаться поважати свого Батька. Адже Він сотворив їх по подобію своєму, дав їм розум такий неосяжний, дав їм силу, якою вони гори могли передвигати, дав їм любов — кохання серця, яке затьмарювало навіть Всесвіт. І на кінець дав їм закон простий і доступний — Божі Заповіді.

Але діти-люди з кожним поколінням забували свого Батька, вигадуючи собі нового (навіть не в подобі людській). Не витримавши такого свавілля, Батько — Господь Бог Творець наш небесний розділив земну твердь водами, а дітей-людей поділив на раси і народи.

Так розпочалася II ера Земна. І приходили народи до Батька свого, і давав Він їм наділ земний, де вони бажали собі, і давав Він їм язик по діалекту їхньому. Ось підійшов до Господа козак один з блакитними, мов небо Господнє, очима, з русявим волоссям. Він був вільний і гордий, веселий і розсудливий, смиренно-покірний і злий. Творцю сподобався козак.

— Дай мені, Батьку, наділ землі родючої, — звернувся козак до Господа, — щоб були там і гори, і ліси, і ріки широкі й вузькі, і степи, і моря, щоб і тепло було й холодно.

— Ласий шматок ти захотів, — відповів Батько, — і дуже важкий, але прекрасний в очах твоїх, ця земля рідна тобі і серцю твоєму. Оспівуй її мовою своєю звучною, коли будеш обробляти її і коли, зібравши врожай, святкуватимеш. На цій землі ти будеш завжди ситий і вільний, як зараз перед взором моїм, якщо будеш жити по Закону Моєму. Вмій захищати наділ свій від братів своїх, які пішли із черги, не захотівши взяти наділа свого, відповідаючи, що землі вільної ще багато і що степи широкі — будемо кочувати.

Такі народи розчиняться з віками по наділах чужих, що і пам’яті про них не останеться. Бо таке Моє веління на ледачих, — відповів Господь Всемогутній.

— Дякую тобі, Господи, що вдовільнив прохання моє. Я виконаю волю Твою. Я на землі тій посаджу сад, перетворю її на райський куточок — дім Твій, де Тобі завжди будуть раді, завжди люд буде гостинно-привітний, покірний волі Твоїй. Буду берегти Закони Твої і свята шанувати, буду оспівувати в піснях їх мовою своєю звучною, — подякувавши ще раз, козак вклонився Батькові і пішов.

Обійшовши наділ свій земний, козак пересвідчився, що дарунок Господа справді прекрасний і щедрий. Земля родюча, води кришталево-чисті, ліси прохолодно-свіжі, а степ такий широкий і рясно засіяний густими травами. А вітер трави колихав, і вони перекочувалися, мов хвилі моря безкрайого.

Наші предки були мирними — орали і сіяли землю, одомашнювали і розводили скотину, садили садки. Земля розквітала і ставала ще прекраснішою. її оспівували, і пісні ці лунали на весь світ. Молився люд і дякував Батькові — Богу за землю, добробут і спокій.

Вільні народи, які не осіли, не взявши собі наділа Батьківського, зазіхали на наші землі. Військові набіги, грабежі, вбивства — кров полилася по Землі. І наш народ взявся за зброю, а сміливість і мужність, сила і відвага допомогти здолати ворогів. Козак виконував обіцянку, дану Богові — боронити землю від непроханих гостей.

В ті далекі часи, як нас тільки не називали: і аріями, і трипільцями, і скіфами, і русичами. Ті віки минули, залишилися лише могили високі в степу. Могили були такими високими тому, щоб минали віки, змінювалися цілі епохи, а пам’ять нащадкам про їх пращурів залишалася, щоб не забували ми про обіцянку дану Богові.

Закон Божий нам був даний для повної гармонії, щоб не порушувалася рівновага Небесного маятника, який, мов годинниковий механізм, відцокував би життя земне. А коли порушувався закон, починався хаос, який гальмував усе на світі. Людська заздрість, жадібність, зазіхання на чуже, пихатість вибраних призводить до страждань цілого народу. Кара падає на той народ, який стає таким.

Не один раз хотіли зробити нас рабами, щоб ми забули свої традиції, свою віру і навіть свою мову. Але ми завжди вистоювали і позбавлялися рабства. Час лікує все, годинник Божий неможливо зупинити. Але від останнього поневолення ми ще не оговталися. Мова забувається, народ по наймах поневіряється. Якось поменшало наших свят національних, про які розповідають батьки. Північний сусід, якому наш народ дав культуру, віру, так тримав нас в кабалі, що багато нашого народу перейняло його мову, а своєї стидається. Вони хочуть принизити нас перед усім світом, і хто — народ, який близький нам по вірі, який навіть назвав себе нашим іменем.

Тож не підкупляймося на чуже, не своє. Не берімо від когось нерідне нам по духу. Дотримаймось обіцянки даної Батькові-Богу нашим пращуром. І тоді, я вірю, відродиться наша земля, наш степ, наші національні традиції і єдність.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

22. Наказ Господа. Записано в с. Сальник Калинівського району від Касинюка Ігоря Григоровича (1967) 2009 року.