Оповідання про Поліщука
Народне оповідання Буковини

Поліщук був добрий чоловік: у багатих відбивав гроші, а бідним давав.

Дві бабі йшли на ярмарок у Бричани через Требисівський ліс.

— Коби хоч не здибав нас той Поліщук та не ограбив, — каже одна. А Поліщук стоїть за деревом і чує. Виходить з-за дуба й питає:

— Скілко у вас є грошей?

— Дві сотні леїв можу дати, а більше не маю, — каже баба.

— То нате вам двадцять п’ять леїв, купіть мені за них у Бричанах замок і принесіть його сюди.

Дав Поліщук тій бабі двадцять п’ять леїв, і обидві баби пішли далі. Поторгували на базарі та й ідуть назад. Вийшов Поліщук, а вони й дають йому той замок. А він каже:

— Ти боялася, що Поліщук тебе ограбить. Таких, як ти, бідних Поліщук не грабить. А щоб ти не гавкала більше, то я тобі замкну писок.

Та й почепив їй на писок замок. А другій бабі дав п’ятсот леїв.

***

Прийшов Поліщук до попа і каже:

— На таке-то число, на таку-то годину приготов п’ятдесят тисяч леїв.

А в того попа зять був воєнний. Піп сказав йому, і на той день зять прислав до него охорону. Солдати стали і охороняють попову хату.

А той піп мав у сусідньому селі ще одну дочку. Поліщук заліз у скриню, провертів дірки, щоб було чим дихати, і дав дядькови сто леїв, щоб завіз його до того попа. Та й навчив, як дядько має казати.

Солдати стоять, а дядько їде. Слабенькими такими їде. Солдати його не пускають, а він каже:

— Викличте попа. Вийшов піп.

— В чім діло?

— Ваша дочка розійшлася з чоловіком і сказала, щоб я завіз до вас цю скриню з добром. І щоб нікому не лишав її, бо тут є щось важне.

Беруть піп з матушкою ту скриню, заносять до хати, відчиняють, а там — Поліщук з револьвером.

— Гроші є? — питає.

— Є.

— То знімай охорону, бо зараз смерть тобі буде.

Піп пішов знімати варту, а Поліщук тримає матушку на мушці. Солдати пішли, і піп дав Поліщукови гроші.

— Другий раз охорону не клади, — сказав Поліщук попови і пішов.

***

За Поліщуком дуже слідкували жандарі. А він взяв та й написав у жандармську секцію записку: «Я буду на весіллі у такого й такого чоловіка. І ви мене там ловіть, як годні». Жандарі прийшли на весілля глядіти Поліщука. Вартували там цілу ніч, а Поліщук підплатив музикантам, узяв в одного трубу і прийшов з музикантами на весілля грати. Грав цілий вечір, а жандарі чекали його надворі.

Весілля кінчалося. Люди пішли до частовання (дарувати молодим), пішов до частування і Поліщук. Подарував молодим і приліпив на стіні записку: «Я, Поліщук, був на весіллі і подарував молодим». Та й пішов собі.

***

Поліщук написав записку купцеви в Єдинці, щоб той приготовив йому на таке й таке число двадцять тисяч леїв. Купець той торгував церковними речами. Як одержав він ту записку, покликав жандарів.

— На таке й таке число має прийти Поліщук мене грабувати. Жандарі прийшли і чекають кругом хати Поліщука. А він перебрався на попа, а свого товариша Буду перебрав на церковного старосту. Прийшли до купця в магазцн і вибрали собі ризи. Поліщук і каже купцеви:

— Вберіть ці ризи, щоб я бачив, як вони будуть мені пасувати. Купець вбрав ризи. Тоді Поліщук виймає револьвер і питає купця:

— Ти приготовив двадцять тисяч?

— Приготовив.

І віддав Поліщукови тих двадцять тисяч. Той узяв та й пішов з Будою.

Лиш вони обидва забралися, а купець вибіг у тих ризах надвір і кричить:

— Ґвалт! Обрабував мене Поліщук!

Збіглися люди. Але всі — і жандарі, і ті, що збіглися дивитися, — не Поліщука глядять, а дивляться на єврея, що вбрався у ризи. Чого він в ризах? А Поліщук уже далеко був.

***

Поліщука переслідували жандарі. Організували погоню. Він тікав, і на путі його трафився тряпочник, який віз старою кобилою тряпки. — Продай кобилу, — каже Поліщук.

— Не продаю.

— Даю тобі п’ять тисяч.

— Бери, — каже тряпочник.

А та кобила варта була не більше, як тисячу леїв. Купив Поліщук кобилу, убив її і лупить шкіру. Аж тут набігли жандарі.

— Ти не бачив тут чоловіка, що тікав?

— Бачив. Ось зараз тілко пробіг.

Жандарі побігли. Пробігли вони, а він написав записку і повісив на тім місци: «Це Поліщук лупив кобилу».