Перстень
Народне оповідання Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Розказувала мені покійна бабуся Ярина, як була вона дитиною, а бабуся з 1914 року народження, то сталася з нею ось така пригода.

На сільському цвинтарі перепоховували людей. От і розкопали могилу дівчини. Одяг, стрічки на ній враз на очах почав розсипатися, тільки-но відкрили її.

У покійної дівчини був перстень простенький на руці, бабуся, тоді ще дівчинка років шести, зняла той перстень та й забрала додому, гралася ним.

А матері ж не сказала нічого.

Коли це сниться її матері сон. Дівчина покійна слізно просить, щоб віддали їй перстень назад. Прокинулася мати, ще й сонце не сходило, розбудила вона Ярину та й почала допитувати, де була, що робила. Так перелякала дитину, вона й призналася.

Віднесли річ туди, де взяли. Більше ніхто не снився. Ось така повчальна історія.