Пошуки води
Народне оповідання Гуцульщини

Це було за Польщі. Іду я одного разу і бачу, що стоїть чоловік на однім місци і нікуди не рухається. Я йду другий раз, а він уже стоїть на другім місци. Я зачав його питати:

— Що ви тут стоїте?

Він каже:

— Шукаю, де тут в земли вода є.

— Як шукаєте?

— Цим прутиком.

А в него в руці лозовий пруток. Такий пруток, що вдолину одна гіллячка, а дві догори. Та нижня частина стара, а ці дві вижні молоді, що за рік лиш уросли. І він стоїть, і в одній руці один тонкий конець прутика, а в другій — другий. А грубий конець стоїть донизу свобідно. А руки притиснув до себе і ті два кінчики туго тримав у руках. І як на тому місци під землею є вода, то нижній грубший конець самий піднімається догори. Тоненькі кінці чоловік погинає до себе, до грудей.

І той чоловік спробував дати той прутик мені. Чи можу я шукати воду? Я взяв і тримав, як він мені сказав. Я тримаю, а в долонях мені скобоче. І як дуже-дуже стало скоботати, нижній прутик почав помалу здойматися догори. І той чоловік сказав мені:

— Ти це можеш робити, ти можеш шукати воду. Передо мною сотки пройшли, і ніхто не міг, а ти можеш.

Той чоловік дивився по годиннику і знав, як заглибоко вода. Як скорше здойметься пруток, то неглибоко вода, а як довго не здоймається, то глибоко.

Того чоловіка скрізь возили, щоб він шукав воду, і платили йому. Був він родом з Бабинопілля і потому жив у Ценеві, бо за Польщі там купив 25 моргів землі (за гроші, що в Америці заробив).

Але я від него того не навчився, бо він був у Ценеві, а я тут. Добрий він був хлоп, показував, як це робити, але я не навчився.