Про Левентину
Народне оповідання Полтавщини

Була в нашому селі жорстока і дивакувата поміщиця Левентина. Помістя її розташовувалося на хуторі під Захарівкою. Всього в неї було вдостатку: і коней, і волів, і землі. А багата була, не розказати. На які тільки витівки вона не йшла. З її життя можна було казки писати. От з одним нашим селянином сталося таке.

Не стало хліба в нього, а годувати велику сім’ю треба було.

— Піду, наймуся у Левентини на роботу, може, хоч на харч зароблю, бо виходу немає в нас, помремо всі з голоду, — сказав чоловік із тяжкою думкою ліг спати.

Не спала і жінка. Вона вночі встала тихенько, з останнього борошна спекла перепічку, загорнула її в хустинку, поклала на лаві і тихенько лягла спати. Вранці вирядила чоловіка в найми до поміщиці.

Прийшовши до воріт садиби поміщиці, він спіткнувся і перепічка вилетіла із його згортка. Вилаявши в думках жінку, що крім чистої сорочки вона поклала ще і харч, він не зміг їсти того хліба, що повинні були їсти його діти. Пройшовши далі по алеї він сів на лавку і став годувати тою перепічкою птахів: горобців, голубів та вороння, яких так любила Левентина.

Коли вона дізналась від своїх слуг про якогось волоцюгу, який годує її птахів, зразу ж дала наказ щоб привели його до неї. Вислухавши його просьбу, Левентина звеліла щедро нагородити бідолашного. Адже до цього ще ніхто з доброї волі не годував її птахів. А значить її ніхто так не поважав так, як отой якийсь кріпак.

До його хати спорядила підводу з усяким зерном, а самого взяла на службу доглядати птахів у її парку. Отак перепічка зробила своє чудо, і родина була врятована від голоду. Хоча метикуватий криворудець не признався, що саме батьківське серце не дало змоги проковтнути останній шмат перепічки, бо перед очима стояли його голодні діти.