Про блуд
Народне оповідання Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Йшла війна. Був гарячий серпень 1941 року. Через станцію Подібна проїжджав санітарний потяг, який віз поранених червоноармійців на лікування подалі від бойових дій.

Німецькі літаки-винищувачі, побачивши цей потяг, почали його бомбардувати. Один із снарядів потрапив у локомотив потягу і ешелон зупинився. Поранені бійці намагалися врятуватися втечею. Під шаленим обстрілом німецьких літаків-бомбардувальників радянські бійці з останніх сил втікали в поле, подалі від злощасної трагедії.

Значна частина поранених заховалася у великому пшеничному полі, серед дозрілого колосу. Урожай в 41-му був напрочуд багатим, колос стояв густий і високий. Щоб знищити вцілілих радянських бійців, німці підпалили родюче поле. Сухі, налиті пшеничні колоски, потріскуючи, горіли високим голубим полум’ям, над полем стояв туманний дим.

Після тих стражденних днів ще довго до села долинали страшні голоси, стогін, плач, лемент поранених бійців.

Проходили роки, жителі села Подібна ходили через це, уже мирне поле, в сусідні села Цибирманівку і Яроватку в гості до знайомих, родичів. Та повертаючись пізно ввечері додому, важко було знайти дорогу навіть при повному місяці нападав блуд. І люди манівцями довго блукали по цьому полі аж до третіх півнів.

І що б не сіяли на цій ниві, завжди серед жита-пшениці зацвітали червоні маки.