Про відра
Народне оповідання Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Десь, в якімсь царстві чи государстві, жила велика та бідна сім’я. Батько помер. Мати ходила на панську роботу. Діти були дома, що мати наказувала, те й робили. Від хати був далеко колодязь, вони носили воду відрами, поливали городину. Потім наносили воду, наливали в двоє, а то і більше ваганів, гріли на сонці, на вечір купатися малим. Удень у відра збирали помідори, огірки, яблука, все заносили до хати.

Були хлопці у них ледачі, встануть вранці, схоплять відра і гайда по рибу на річку і цілий день купаються. Принесуть рибу, увечері прийде мати з роботи, погримає на них, що не помагають дівчаткам, а й задоволена, що їсти є що.

Коли поросли, самі стали ходити на роботу, дівчата у пана доярками були — весь час відер з рук не випускали, то на прачушній були, та все відра, та відра, та все з водою. Потім порозходились від матері, а приїздили в гості, ніколи не забували своєї роботи. Понаносять води повні відра і який є посуд: вагани, діжки. Стали жить багато, а матері не забули. І мабуть, і зараз живуть-поживають і добра наживають, та матір рідну не забувають.