Про панський маєток і ставки
Народне оповідання Поділля
На території села був панський маєток, панський парк, дерева з якого ще росли в 1960-х роках. Був панський пляж. Пляж був посипаний піском і оббитий дубовими палями аж до води, щоб ніхто не міг зайти збоку. На ставку цвіли білі водяні лілії. Весь панський маєток був обнесений муром висотою 2- 2,5 метра. Він розташовувався від Присяжнюка до Лещука і вниз до ставу.
Були часи, коли Україну дерли як собаки шкуру, турки собі, Росія з Польщею собі, Австрія з Румунією собі. Коротше, всі кому не лінь.
Але якось погнали наші поляків. Тікали вони з награбованим добром. А добра було шмат, бо грабували і заможних людей, і церкви, і купців. Відступали поляки Чорним шляхом, що проходить через Степ, Тучу з сходу на захід, не перетинаючи жодної річки. Цей Чорний шлях позначено лише на військових картах. І так сталося, що один віз з награбованим добром збився з дороги. Поляки вирішили переправитись в районі Первомайська, бо шукати іншу переправу не було часу — могли догнати козаки. Але переїхати не змогли, бо віз був важкий. І тоді вони вирішили все затопити, замаскувати, а на карті поставили хрестик, де цей скарб закопаний. І помчали далі.
Йшли роки. Польща не змирилась із поразкою, мріючи про нові завоювання. А на Україні, і у нас в селі залишались пани — поляки. Батюшки теж були поляки (вони поховані біля церкви). А той закопаний скарб не давав їм спокою. І тоді вони вирішили через батюшку дати людям ідею про кам’яну церкву. Але вапняк добували недалеко від місця захоронення багатств, хоча камінь могли добувати поряд з селом. Коли розпочались роботи, то клад забрати уже не складало ніяких труднощів під прикриттям видобування вапняку. Але і нова церква була збудована також.
А поляки в Україні готувались до повстання. Таємно постачалась зброя панам, які жили в селі. Пан зброю ховав у себе в льоху. Погріб був підземний. Але наша розвідка не спала і пронюхала про все це. Але і пан довідався, що у нього незабаром буде обшук. Тоді за одну ніч пан всю зброю із льоху вивіз у криницю, яка була на городі Івана Софіюка і закидав її землею, але це не спасло його. І з дня на день пан чекав арешту і дорога була лише до Сибіру. І щоб спасти жінку і дітей, пан вирішує покінчити життя самогубством. А було це так. Пан наказав кучерові запрягти коні, щоб поїхати на своє хазяйство і коли вони доїхали до копанки, де видобували вапняк для будівництва церкви, то пан сказав кучерові, що забув ключі і послав його назад до жінки. Сам сів біля копанки, покурив, а тоді розбігся, але зупинився біля самої води. Знов покурив, Потім знов і аж на третій раз плигнув з берега у воду, і все. Все це бачили люди, які випадково були недалеко. Коли ж кучер приїхав до маєтку і сказав про ключі, то панова жінка про все здогадалась, зразу ж поїхали до копанки, але було вже пізно.
Коли ж грянула революція 1917 року, то пани повтікали. Маєток розібрали, мур також. А група людей пішла в панський льох. Ішли, ішли і потрапили на дубові двері оббиті металом. Закриті. Але почали гаснути свічки від недостатку кисню і всі повернулися. Льох знаходився від хати де зараз проживає Черниш і аж до ставка. Пізніше вхід був зруйнований, засипаний і забрав із собою всі таємниці.