Солом’яник
Народне оповідання Поділля

Коли німці відступали, то мама з бабуньою, сховали мене в солом’янику під купою гною. Викопали яму, посадили мене у солом’яник (це така бочка, виплетена з соломи, у ню колись збіжжя насипали, то ніколи не зацвіте зерно у такій бочці). Зверху поклали дошки, присипали гноєм. Зробили мені продуху в одному місці, щоб не задихнулася, а самі в хаті сиділи, а коли почали стріляти, то в льошник сховалися.

Сиджу я у схованці, а німці за кілька метрів поставили коло плота пушку і почали стріляти. Воно як бахкає — то земля кругом двигтить, обсипається, все ходором ходить. А я ж не знаю, що робиться! Трохи не вмерла з переляку. Думала, що живою засипле.

Коли це чую — тихо. А тоді хтось зверху копирсається. Розсуваються дошки — мама, бабуня! І ну плакати, що я жива! Отаке-то було зі мною у тому солом’янику.