Софія із Дубини
Народне оповідання Полтавщини

Давно це було. Але старші жителі нашого села до цього часу розповідають про загадкову жінку Софію, яка самотньо жила далеко від усіх людей — у дубовому урочищі. Одні люди називали її відьмою, інші дивачкою, але, безперечно, усі боялися. Переказують, що Софія знала мову тварин, птахів і, що найдивовижніше, спілкувалася з вужами, зміями і, як говорили, з іншою нечистою силою.

Найчастіше Софію, хоча й побоюючись, навідували пастухи, бо біля її хатинки була криничка з кухликом на цямрині, а вода в ній, стверджували, була холодна, смачна й цілюща.

Деякі сміливці розповідали, Богом клялися, що спостерігаючи за нею, бачили, як у ніч на Івана Купала вона йшла шукати квітку папороті. Але чи знайшла, про це нікому не відомо. Нині від її хатинки не лишилося й сліду, а криничка до цього часу існує, правда, цямрина розвалилась і цілюща вода ніби заховалась у траві. Кремезні дуби люди попиляли. І зараз на тому місці шумлять могутні сосни. Люди, шукаючи первоцвіти, і донині кажуть: «Поїдемо до Софії на дубину», бо там чудовими килимами ростуть проліски, цілі острівці конвалій та рясту.

Що за Софія жила на Дубині У невеличкій дубовій хатині? Відьма, дивачка чи загадка — жінка — це таємнича для всіх нас сторінка.