Сімейна реліквія
Народне оповідання Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жив у селі добрий майстер Дмитро Мороз. Він умів майструвати по дереву і по металу. Якось до нього прийшов голова артілі, приніс лист заліза і попросив зробити вісім маслянок. Майстер пообіцяв виконати це замовлення. Дмитро розгорнув лист заліза і побачив на ньому вирізьблений образ Божої Матері. Він не став робити маслянки з цього заліза, а знайшов інший вихід. У майстра завжди є якісь запаси матеріалів. Завдання виконав вчасно, а той лист заліза з образом Божої Матері акуратно обрізав і вставив у дерев’яну рамку, яку змайстрував сам. Приніс ікону додому і поставив на почесному місці в хаті.

Розпочалася Велика Вітчизняна війна. Разом з іншими односельцями Дмитро пішов на фронт. Трапилося так, що попав доточення. Біля нього розірвався снаряд.

Всі, хто був поряд з ним, загинули, а його контузило і присипало землею.

Падаючи, він побачив ікону Божої Матері, яка стоїть у його хаті. Він пройшов усю війну і повернувся в рідне село, де на нього чекала дружина з дітьми. Після його смерті ікона залишилася у спадок синові Миколі.

Якось донька Миколи приїхала до батьків у гості з маленькою дитиною. У хаті сидів якийсь чужий чоловік і дуже просив господарів продати йому ікону.

Господарі і слухати про це не хотіли. Аж тут втрутилася донька:

— Давайте продамо цю ікону, адже гарні гроші дають нам за неї.

Як тільки вона це сказала, її дитя зайшлося таким плачем, що всі дуже злякалися. Дитина синіє, а допомогти нічим не можна. Тоді стара мати сказала доньці, що вона своїми словами образила Божу Матір. Молода жінка впала на коліна перед іконою і зі сльозами на очах почала просити пробачення за свій необачний вчинок. Поступово плач дитячий припинився.

Ця Ікона зберігається у родині і до цього часу, передається із поколінні до покоління. Називається вона ікона Божої матері «Млекопитательница.»