Таємниця кушелівського ставка
Народне оповідання Поділля

Кажуть люди, три біди найбільші у чоловіка є: старість, смерть і неслухняні діти. А ми ж усі змалку як там кого слухаємо! Робить усяк своє, хай що йому хто каже.

Ось так само, як усіх, не пускали й нас малих батьки на ставок. Та де там! Умудрялися таки вряди-годи втекти. Аж тут одного разу увірвалося. Сидимо якось у холодочку під старою грушею в баби Теклі нашої на травичці. Мама до тітки в Кушелівку збираються. Тут бабця й кажуть до матері:

— Тільки ж не йди, Ганко, повз ставок, краще дорогою.

— Так хуткіше ж повз ставок! — мама їй.

— Не йди, кажу, — сердитішає голос бабці Теклі, бо там під греблею дівчина кричить.

— Яка дівчина? Чого кричить?

— Кажуть люди, кричить дівчина під греблею та й усе.

Далі бабці голос зовсім стишився:

— Мати дочку свою втопила, а та кричить утоплена, пробачення просить.

— Як утоплена? За що?

— Та хто ж його, дочко, знає? Кажуть люди, давно це було. Неслухняна була дівка дуже. Билась, билась мати з нею, розуму навчаючи, та й терпець їй урвався. Не йди, доню, повз став!

Ішли мама тоді повз ставок чи не йшли, я вже й не згадаю. А що нам тоді від ставка як відрізало, то справді що так. Дуже вже ми сполохалися того крику дівчачого почути. А ще, мабуть, більше боялися, що й ми такі ж неслухняні, не дай Боже, будемо.

Це вже коли позростали, то дядьки не раз казали, що під греблею в’юнів ловлять, а ті верещать несамовито. Може, воно й так, але слава погана про місце під греблею й досі жива. І коли-не-коли на перестрах поганим дітям у пригоді стає.