☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські оповідання

Тяжкий гріх
Народне оповідання Подніпров’я (Наддніпрянщини)

А то ще знаю таку історію. В одному селі жила стара уже жінка. Багато літ їй було, вже й робити добре не могла. Її родичі жили у великому місті. Найдужче родичались до неї племінники.

От стали вони її намовляти:

— Продавайте хату та переїжджайте до нас жити. Ви вже старі, ми вас до смерті доглянемо.

Продала та жінка хату, віддала племінникам гроші. Вони швидко гроші ті потратили, бо легкі гроші легко з рук пливуть, покупляли що кому було треба, а стара жінка стала їм надоїдати. Надумали вони, як позбутись її. Кажуть якось:

— Пішли, тьотю, в кіно, ви ж в кінотеатрі ніколи не були.

А йти до кінотеатру було через річковий міст. От дійшли вони до річки, зв’язали жінці руки шаллю, а на шию камінь прив’язали та й кинули бідну у річку.

Та бог завжди таких страшних людей наказує. За ніч річка підкотила тіло жінки до самого берега. Стали вранці люди на роботу йти, бачать наче хтось лежить на піску коло річки. Аж тут нагодилась до цього місця сусідка племінників. Вона добре знала цю жінку і відразу пізнала її. Коли міліціонери спитали племінників, де їхня тітка, ті відповіли, що вже кілька днів тому поїхала до свого села. Та сусідка зразу засвідчила, що вони брешуть, бо вона бачила, як вчора під вечір ті виходили з дому разом із тіткою.

Прямо на місці всі зрозуміли, хто насправді скоїв страшний злочин. На племінників люди плювали, обзивали їх всякими поганими словами. Коли їх засудили, ніхто їм не співчував, адже вони так жорстоко обірвали життя близької людини.

За такий тяжкий гріх платити треба сповна, такі люди, як ці племінники, не мають права людьми називатися.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

2. Тяжкий гріх. Записала Чурсіна Олена від Макогон Ганни Андріївни в с. Преображенське Межівського району 2009 року.