Удар опришка
Народне оповідання Гуцульщини

Колись давно ходили опришки. А тоти опришки були з Румунії. Як нарабували доста ґрошей, розходилися вони по своїх домах.

Один гуцул віз конем дві бербениці бриндзи. На одній полонині його похопила ніч, і він подумав, що тут треба ночувати. Розіклав собі ватру. А опришок уздрів ту ватру і подумав собі: «Треба подивитися, що там є». Приходить він т’цему гуцулови, витягає кавалок м’яса і кладе на той вогонь печи. І приймає цего гуцула як гостя. А цей не хоче нічого в него брати їсти, бо він хотів його вбити. (Такий був звичай, що як хто хоче кого вбити, то не сміє нічого в него взяти їсти).

З’їв опришок тото м’ясо, подивився на вуйка і запитав:

— А чи у вас так їдять, як у нас?

Та як шморгнув його опришок в морду, то той чоловік упав і не приходив до пам’яти добу. А в добу пробудився та як цмокнув, та й усі зуби впали на землю.

Прийшов він додому, і як жінка лагодила йому їсти, то сипала молока солодкого, кидала туди кулеші і розтирала так, щоб ніде крупочки не лишилося.

А там були люде з Березова і в того чоловіка ночували. Питають вони жінку:

— Чого ви йому так їсти лагодите?

І він розказав їм, що він найшов. Хотів другого вбити, а сам лишився без зубів.