☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські оповідання

Фафаліґа
Народне оповідання Гуцульщини

В сорок другому році в нашому селі Шепоті один наш чоловік збирав бригаду в посадку. В Татарів мали йти. Зібрав він більше тридцяти чоловік. У тій бригаді було більше малолітніх хлопців і дівчат, по 15-16 років. Тільки кілька чоловік було май старших. І прийшли ми на великий зруб, де мали робити посадку лісу. Одна колиба була вер потока, а друга май д’горі. У тій колибі д’горі розмістилася наша бригада, а в нижній колибі розмістилася бригада з Космача. А від нашої колиби вдолину до тої колиби були тафлі, що по них різували колись дрова. Ми кілька днів поробили і познайомилися з тою космацькою бригадою. І зачали вечорами ходити до космацьких на вечорниці. У долину ми йшли ще за днини, а відти верталися пізно вночі. А ходили ми по тих тафлях, і нам було легко йти. Як по кладці.

А нам, молодим, старші люде заказували, щоби ми не відзивалися вночі на жодний голос, бо це може бути тілько фафаліґа, лісна. Вона може когось навіть на ім’я викликати. Не можна два рази відзиватися, а лиш за третім разом. То будеш знати, що то людина, а не фафаліґа. Бо якби відозвався, то фафаліґа забере з собою.

Одного вечора ми поверталися з нижньої колиби в свою, і на зрубі в стовбі голосно закричав чоловічим голосом пугурець. Всі перепудилися і мовчки щосили втікали до свої колиби, бо подумали, що це та фафаліґа, за яку говорили люде. А нас двоє, я з одним хлопцем, знали, що це пугурець, і не боялися. І йшли собі спокійно, помаленьку, і прийшли в свою колибу набагато пізніше від усіх.

Прийшли ми до колиби, до дверей, а двері замкнені. Ми закричали:

— Пустіть, чого ви заклямкали двері?!

Ніхто не обзивався і не пускав нас до колиби. Другий раз закричали — тагже ніхто не відзивався. Аж за третім разом як ми закричали: «Пустіть!» — то вийшов бригадир, дуже сердитий, і нас пустив. Ми зайшли, і ті дорослі мало нас не били. І нам строго заказали, щоби ми більше таке не робили, не лишалися, бо через нас і їх фафаліґа забере.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Шепіт, Косівського району, Івано-Франківської області 15 березня 1987 року Від Федора Танасійовича Александрука (1926 року народження)