☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські оповідання

Черешні
Народне оповідання Покуття

Прийшов я до сусіда грати в шахи. А сусід мені каже:

— Дивися, хто до мене йде. Оцей леґінь хоче в мене черешень. Я не маю нарваних. Якщо він сам полізе рвати, то обнесе мені всю черешню, бо видко по фігурі, що їдець з него добрий. Я говорю до него:

— А вага у вас є? Він каже:

— Є.

— То давайте його зважим. А тоді най лізе на черешню. Бо він добре нарядився. Іде з путенькою.

А в него така дитяча путенька, що на ній медведики намальовані.

— Ну але як його зважити? Він сам не вагу не піде.

А вага була якраз надворі. І ми починаємо важитись, щоб заохотити і його на вагу. Підійшов той леґінь, поздоровкався з нами і каже:

— Що, важитеся?

— Так. А скільки ти маєш ваги? — ми його запитали.

— Сто шістнадцять, — сказав він.

— Не може бути!

І так ми його заманили на вагу. І справді було в ньому сто шістнадцять кілограмів. Сусід сказав мені тихенько:

— Як добре. Сам пішов на вагу.

І той поліз на черешню. Ми граємо і граємо в шахи, а наш Нестор рве черешні. Та більше їх їсть, як у відерце кладе. У хазяїна гра в шахи не йде. (Бо він скупенький). Дивиться він то вгору, то вниз. А на землі вже кісток від черешень повно. Та все сиплються й сиплються згори кістки. Сусід приговорює:

— Черешні ще зеленкуваті. Дивись, щоб тобі не пошкодили. Нарешті Нестор зліз. Черешня була вже майже зовсім обірвана.

І питає Нестор:

— Почому черешні?

— По п’ятдесять копійок.

Нестор кладе свою путеньку з черешнями на вагу. Є три кілограми. Він хоче вже платити гроші. Хазяїн не видержує і лапає його за спину. Каже мені:

— Степане, тримай. Ми зараз його зважим. Най він не тицькає мені пару копійок. Буду видіти, що він наїв.

Ніяк не хотів іти на вагу Нестор. Нам насилу вдалося його зважити — на вазі було сто дев’ятнадцять кілограмів.

— То ти з’їв три кілограми черешень, а кістки на землі? Я ж черешні продаю з кістками. То вже виходить шість кілограмів, без тих, що в путеньці. Забирай свої гроші і гони, би я тебе не видів. Маєш щастя, що я тобі вуйко. Іди, аби собі за ті гроші купив, най не кажу що.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Стецева, Снятинського району, Івано-Франківської області 26 жовтня 1986 року Від С. М. Буждигана (1935)