Щоб корова не брикала
Народне оповідання Гуцульщини
Колись два хлопи поїхали в поле (поїхати з гір у рівнинні села) міняти гуслянку на хліб. І ночували в одного ґазди. Коня завели в стайню, а сами були в хаті. А ввечір один з них пішов кутати коня. Ґазда кутав корову в стайни. Та й каже, що в него корова брикає. -...А між гуцулами є такі, — каже, — що можуть примовити проти цего. Дав би-м ґелетку фасуль, аби хтось примовив. А цей як учув за фасулі, та й зачав казати ґазді:
— Цей чоловік, що зо мною є тут, таке вміє примовляти маржині. Ґазда в стайни докутується, а цей дав коневи та й пішов до хати. Та й каже товаришеви:
— Треба щось зробити, аби взяти ті фасулі... Ґазда входить та й каже:
— Цей чоловік казав, що ви вмієте примовляти худобі. Чи ви би не примовили, аби не брикала моя корова? Корова добра, але брикає дуже.
А цей відповідає:
— Вмію я це. Тато мій умів, та й я вмію. Що буду вміти, та й буду примовляти.
І сказав він найти дев’ять прутиків з дев’ятьох плотів і цілої води. Пішов він у стайню, розклав під коровою з тих прутиків ватерку, згасив вогонь і дав корові покушати тої води. Та змочив їй коло серця і вим’я. А решту води висипав туди, де сходилися три плоти.
Взяли вони фасулі і поїхали т’хаті. Відтак приїхали, і ґазда казав, що корові помогло, більше не брикала. І дякував ґазда їм, що помогли з коровою.
А що корові помогло, так вони й не знали, бо той примовляти таки нічого не знав. Він просто обдурив ґазду, аби взяти фасулі.