Як злодій у злодія коні крав
Народне оповідання Полтавщини

На виїзді із села Черкащани на трасу Миргород — Лохвиця є урочище Семеняка. Жив там у першій половині XX століття чоловік на таке прізвисько, бо звали його насправді Семеном. Вдачі був крутої, гріхи за ним водились: приховував та перепродував крадене, особливо коні з села Попівки, (за це жителів цього села колись і прозивали конокрадами), давав прихисток злодіям та іншим нечистим на руку елементам.

Люди з навколишніх сіл не любили його за чорні справи, навіть боялися. Був він не з бідних, мав землю, коней. От одного разу зупинився у нього злодій на ночівлю. За вечерею розговорились і повідав гість господарю, що дуже сподобались йому Семенячині коні, на що той не без єхидства відповів:

— Украдеш — твої будуть.

Та й зареготав, мовляв, як це в нього украсти можуть?

А той злодій теж не ликом шитий був. Пішов у Попівку до старого-старого конокрада і повідав про своє бажання. Той вислухав його уважно, а тоді розпитав про стайню, про двір, про собак та й каже:

— Дома гуси є ?

— Є,— відповів злодій.

— А прядиво?

— І прядиво є.

— Скажи жінці, хай заріже двох гусей, добре засмажить, а ти добре обмотай їх прядивом, щоб пахнуть — пахли, а вкусити не можна було. Кинеш гуси собакам, вони будуть гризтись між собою за здобич, хто сильніший — ухопить та з двору, а слабші за ними. От і залишиться двір без охорони, а ти тим часом підеш до стайні, спутаєш коневі, якого вподобав, передні і задні ноги, звалиш на землю і протягнеш попід залізною шиною, надворі розпутаєш, виведеш за двір. Тільки тебе й бачили...

Послухав злодій і вивів аж двох коней у такий спосіб. Уранці вийшов Семенякау двір, пішов до стайні. Що це? Двері цілі, перегородка ціла, на місці, а коней немає. Зрозумів, чиїх рук справа, мучила тільки думка: як? По обіді приїхав до Семеняки той злодій на викрадених конях. Запросив його господар до хати. Поставив могорич, розговорилися, от господар і питає, як той коні вкрав. Розповів гість, але не признався, хто його цьому навчив.