Іван Музика
Українська народна казка Буковини

Були собі два брати. Їден був бідний, а другий — багатий. Бідний все служив у багатого. Одного разу пішов бідний на поле багатого робити, а там — чорт сидить. Вириває чорт на полі бідного брата пшеницю і насадює багатому.

— Ти що робиш?! — крикнув бідний брат.

— Я садю пшеницю твому брату, бо я — його щастя.

Вхопив бідняк чорта і став давати йому лупня. Чорт кричить, проситься.

— Ти скажи мені, де ж моє щастя, — каже бідний брат. — Тоді я тебе пустю.

— Добре, я скажу тобі, де твоє щастя.

І повів його чорт у ліс. Привів до великого дупла, а в тім дуплі сидить музика і грає на скрипці.

— Оце твоє щастя, — каже чорт.

Ухопив бідняк своє щастя і ну давати йому лупня.

— Як же це так! Ти — моє щастя, а я так бідую?!

Узяв бідняк скрипку, прийшов додому, взяв жінку й дітей та й пішов у світ. Оглядається назад — а ззаду за ним біжать його злидні. Він і каже їм:

— Як же ви так ідете? Отакі обдерті. Мені соромно, що ви за мною так ідете. Треба вас у щось заховати.

— Добре, — кажуть злидні.

Вийняв бідняк велику шкляну баньку та й каже:

— То залазьте в цю баньку.

Злидні залізли в баньку, а бідняк закрив їх там та й закопав у землю під мостом. І пішов собі з сім’єю далі. Прийшов він до одного пана. Той питає:

— Хто ви?

— Іван-музика.

— То добре. В мене якраз музикантів нема, то будете за музику.

— Добре

Як почав Іван-музика грати, то всі почали гуляти і не могли стати.

— Заплатіть, то стану, — каже Іван-музика.

Платять Іванови, і він стає грати, І добре заробляє Іван. А пан побачив таке діло і хтів його збутися. Та й каже йому:

— Я даю тобі хату. Іди в ту хату і жий там.

— Добре.

Прийшов Іван до тої хати, а там старий чорт жиє. Старий та ще й до того кривий. Каже йому чорт:

— Можеш тут зо мною жити. Але знай, що тут є одне місце коло печі, на яке ти не маєш ступати.

І показав йому чорт кутик коло печі, де було те місце.

— Добре, — каже Іван-музика.

А через якийсь час каже йому чорт:

— Почалася війна. Хоч я старий і кривий, але на війні мене треба, і я йду на війну. Як мене не буде три роки, то розкопай те місце коло печі, де я сидів, і то, що ти там найдеш, буде твоє.

Чекав Іван чорта рік, чекав два. Минуло три роки, а чорта нема. Розкопав Іван те місце коло печі, а там — повний чавун золота. За то золото закупив він панський дім і всю мушію того пана.

Тепер у Івана були великі поля. Хто де не їде, усі питають:

— Чиє це поле?

— Івана-музики.

І багатий брат не раз чув про Івана-музику. Але ніколи не подумав, що то — його брат. Одного разу каже жінка багатого брата:

— Давай поїдем до того бідолахи, брата твого. Він у нас стілко робив, стілко мучився. Кажуть люди, що бачили його в такому-то селі.

— Чого ми туди поїдем? — каже багач. — Він же голий і босий. Він не має чим нас приймити.

— То возьмем якоїсь муки трохи та ще чогось, та й завезем йому. У него ж така велика сім’я. І стілко він робив у нас.

— Ну добре, — сказав чоловік, і поїхали вони до Івана.. Приїхали в то село й питають:

— Де тут Іван жие?

— Який Іван?

— Іван-бідняк.

— Нема в нас такого. У нас лиш один Іван — Іван-музика. А жінка й каже:

— Як лиш один Іван у селі, то то й є твій брат. Їдьмо до него. Приїжджають вони до подвір’я Івана-музики. Багач як глянув на те подвір’я, то й злякався.

— Бабо, ти здуріла чи що? Та це ж панський дім! Де ж наш бідолаха може в такому домі жити?!

— А може, він тут за слугу, — жінка йому.

Коло воріт стоїть чоловік на варті. Сказала йому богачева жінка, що вони хтять до Івана-музики. Той подивився на них і каже:

— Можете в’жджати.

Розтворилася брама, і вони в’їхали на подвір’я. Вибігли слуги, випрягли коней і забрали їх кудись. Забрали й воза. А багач каже жінці:

— От бачиш, уже й коней наших нема, уже й воза нема. А що з нами буде? Тут же пан жиє. Він нам дасть.

Заводять їх у той дворець. Виходи до них господар. Глянули вони — так і є, брат! Здивувалися, але нічого не кажуть.

Посадив їх Іван за стіл, а на столі їсти й пити, чого лиш душа забажає. Сидить багач, випиває, закусює та все думає: «І де бідняк такого багатства набрав?» Випив собі до міри та й питає Івана:

— Іване, звідки ти такого багатства набрав?

— Потому скажу.

— Нє, ти зараз скажи.

Іван не хтів, не хтів, а тоді взяв та й сказав:

— Я свої злидні, — каже, — в баньці під мостом закопав. Там вони й досі сидять.

Як почув це багач, то вже не міг усидіти на місці. «Не має він бути таким паном. Я все був багатим, а він — бідняк. То най так і далі буде», — подумав багач.

— Їдьмо, жінко, додому.

Жінка хтіла ще трохи побути в гостях. Але чоловік насівся: «їдьмо» та й «їдьмо». Поїхали вони. Приїжджають до того місця, де злидні закопані. Розкопав багач те місце, витяг баньку і випустив усі злидні. А злидні зразу почіплялися до него самого. Багач їм каже:

— Що ви, дурні чи що? Ви йдіть до мого брата. Він же вас закопав, а я вас випустив. Він багатий, у него є що взяти.

А злидні йому кажуть:

— Він бідний був, то й закопав нас. А тепер він багатий, то як до него приступиш?

Та й пішли злидні за багачем. Прийшли аж до його хазяйства, і скоро все те хазяйство пропало: то кінь згине, то корова, то злодії щось украдуть. Так і зробився багач бідняком. За те, що хотів братови зло зробити.

Іван Музика
Українська народна казка Буковини

Були собі два брати. Один бідний, а другий багатий. Бідний все служив у багатого. Одного разу пішов бідний на поле, а там чорт сидить. Вириває чорт на полі бідного брата пшеницю і насаджує багатому.

— Ти що робиш?! — крикнув бідний брат.

— Я саджу пшеницю твому брату, бо я його щастя. Вхопив бідняк чорта і почав давати йому лупня. Чорт кричить, проситься.

— Ти скажи мені, де ж моє щастя, — каже бідний брат, — тоді пущу тебе.

— Добре, скажу.

І повів його чорт у ліс. Привів до великого дупла, а в тім дуплі сидить музика і грає на скрипці.

— Оце твоє щастя, — каже чорт.

Ухопив бідняк своє щастя і ну давати йому лупня!

— То як же так! Ти моє щастя, а я так бідую?! Музика почав проситися.

— На тобі, — каже, — цю скрипку. І це буде твоє щастя. Узяв бідняк скрипку, прийшов додому, забрав жінку й дітей та й пішов у світ. Оглядається назад, а за ним біжать його злидні. А він і каже злидням:

— Як же ви так ідете? Отакі обдерті. Мені соромно за вас. Треба вас у щось заховати, щоб люди не бачили.

— Добре, — кажуть злидні.

Вийняв бідняк велику скляну баньку та й каже:

— То залазьте в цю баньку.

Злидні залізли в баньку, а бідняк закрив їх там та й закопав у землю під мостом. І пішов собі з сім’єю далі. Прийшов він до одного пана. Пан питає:

— Хто ти?

— Іван Музика.

— То добре. У мене якраз музикантів нема, то будеш за музику.

Як почав Іван Музика грати — всі танцюють і не можуть зупинитися.

— Заплатіть, то стану, — каже Іван Музика.

Платять Іванові, і він перестає грати. І добре заробляє Іван. А пан подивився на це діло і вирішив Івана збутися. І каже йому пан:

— Я даю тобі хату. Іди туди й живи.

— Добре.

Прийшов Іван Музика до тої хати, а там старий чорт живе. Старий та ще й до того кривий. Каже йому чорт:

— Можеш зо мною жити. Але знай, що тут є одне місце, на яке ти не маєш ступати.

І показав йому чорт кутик коло печі, де було те місце.

— Добре, — погодився Іван Музика. А через якийсь час каже йому чорт:

— Почалася війна. Хоч я старий і кривий, але на війні мене треба. Іду на війну. Як не повернуся за три роки, то розкопай місце коло печі, де я сидів, і те, що там знайдеш, буде твоє.

Чекав Музика чорта рік, чекав два. Минуло й три роки, а чорта нема. Розкопав Іван місце коло печі, а там повний чавун золота. За те золото купив Іван панський дім і всю мушію того пана.

Тепер у Івана були великі поля. Хто не їде, питає:

— Чиє це поле?

— Івана Музики.

І багатий брат Івана не раз чув про Івана Музику, але ніколи не думав, що то його брат. Одного разу жінка багатого брата каже:

— Давай поїдемо до того бідолахи, брата твого. Він у нас стільки робив, стільки мучився. Кажуть люди, що бачили його в такому-то селі.

— Чого ми туди поїдемо? — каже багач. — Він же голий і босий. Він не має нас чим приймити.

— То візьмемо якоїсь муки трохи та ще чогось, та завеземо йому. У нього така велика сім’я.

— Ну, добре, — сказав чоловік, і поїхали вони до Івана. Приїхали в те село та й питають:

— Де тут Іван живе?

— Який Іван?

— Іван-бідняк.

— Нема в нас такого. У нас лиш один Іван — Іван Музика.

А жінка й каже:

— Як лиш один Іван у селі, то це і є твій брат. Їдьмо до нього.

Приїжджають вони до подвір’я Івана Музики. Багач як глянув на те подвір’я, то й злякався.

— Бабо, ти здуріла, чи що? Та це ж панський дім! Де ж бідолаха може в такому домі жити!

— А може, він тут за слугу? — каже жінка. Розтворилася брама, і вони в’їхали на подвір’я. Вибігли слуги, випрягли коней і забрали їх кудись. Забрали й воза. А багач каже жінці:

— От бачиш, уже й коней наших нема, уже й воза нема.

А що з нами самими буде? Тут же пан живе. Він нам дасть!

Заводять їх у той палац. Виходить до них господар. Глянули — так і є, брат! Здивувалися вони, але нічого не кажуть.

Посадив їх Іван за стіл, а на столі — їсти й пити, чого лиш душа бажає. Сидить багач, пригощається та все думає: «І де бідняк такого багатства набрав?» Й таки не витримав та й питає:

— Іване, звідки ти такого багатства набрав?

— Потому скажу.

— Ні, ти зараз скажи.

Іван не хотів, а тоді взяв та й сказав:

— Я свої злидні у баньці під мостом закопав. Там вони й тепер сидять.

Як почув це багач, то вже не міг усидіти на місці. «Не має він бути таким паном. Я все був багатий, а він бідний. То най так і далі буде», — подумав багач та й каже:

— Їдьмо, жінко, додому.

Жінка хтіла ще трохи погостювати, але чоловік насівся: «Їдьмо» та й «їдьмо». І поїхали вони. Приїжджають до того мосту, де злидні закопані. Розкопав багач те місце, витяг баньку і випустив усі злидні. А злидні зразу почіплялися до нього. Багач і каже:

— Що ви, дурні чи що? Ви йдіть до мого брата. Він же вас закопав, а я вас випустив. Він багатий, у нього є що взяти.

А злидні йому:

— Він бідний був, та й то закопав нас. А тепер він багатий, то як до нього приступиш?

Та й пішли злидні за багачем. І прийшли аж до його хазяйства. І скоро все те хазяйство пропало: то кінь згине, то корова, то злодії щось украдуть. Так і зробився багач бідняком. За те, що хотів братові зло зробити.