☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Іван Свистопан
Українська народна казка Бойківщини

Жив собі за давнього завіту Іван Свистопан. Був дуже побожний. Не пив, не курив і жив двіста п’ятдесят років. А чорти робили свої збори, щоб знати, хто які гріхи робить. Найстарший чорт скликав усіх менших чортів і переглядав свою книжку, дивився, хто який гріх зробив. Як хто не зробив ніякого гріха, його треба з тої книжки викреслити геть. А чорт Антипко каже:

— Не викреслюйте, я приведу Івана до гріха. І нанявся в того чоловіка на службу.

— Ґаздо, я у вас буду служити.

Ґазда має вже слугу, але той слуга старий, не хоче ґазду слухати. Іванова жона говорить:

— Іване, возьми його, бо нас той старий не хоче слухати. І старого нагнали, а того приняли.

Іван встає рано — худоба нагодована, наймит почесав корови, напоїв, усі роботи поробив. Каже Іванова жона:

— Іване, йди подивися — він усю роботу поробив. Ґазда так тішиться, так тішиться, но!

Розпочалася весна, як тепер у нас. Де садити бульбу, де зерно сіяти? Має поле в горбах, має поле в лузі. А слуга до нього каже так:

— Ґаздо, буде мокрий рік, сійте в горбах, бо в лузі вимокне. Іван послухав, посіяв усе в горбах. А інші люде посадили в лузі, бо не знали, який буде рік. Людям вимокло все, а Іван має добрий хліб.

Приходить другий рік. Іде ґазда радитися до слуги. Де сіяти? Що сіяти в лузі, що в горбах?

— Ґаздо, сійте в лузі, бо буде сухий рік. В горбах висхне і нічого не вродить.

І він так посіяв, і в нього добре вродило. А інші люде посіяли в горбах, і їм нічого не вродилося.

Прослужив чорт у Івана п’ять літ. Так доробив Івана, що Іван не має де хліб дівати. І радиться з жоною, де дівати хліб. А чорт і каже до нього:

— Ґаздо, буде в нашім селі празник, ідіть до церкви, закличте всіх людей. Най люде помоляться за вашу душу, бо скоро будете вмирати. Ґаздо, ви ніколи не пили, не гуляли, не курили, а тепер треба перед смертю закликати людей.

Ґазда й каже:

— Я ніколи гостей не вгощав, я не знаю, як то зробити. Чорт до нього:

— Ґаздо, гостину я вам справлю. З хліба буду робити вар.

— Роби, — каже, — синку, як ти розумієш.

Чорт зробив таку броварню, щоби горівку робити. І виробив чорт багато горівки. А ґазда каже:

— То горівка, не вар. Горівка на всю хату смердить. А чорт каже:

— Ви того не розумієте. Ви не пили, та й ви не знаєте. Вип’єте, тоді будете знати.

Ґазда покушав, випив і каже:

— Добре, добре, файне є. Прийшов той день свят.

— Ґаздо, збирайтеся до церкви. І ви, ґаздине, збирайтеся. Ідіть моліться богу.

Ґазда пішов молитися богу. З кожної хати позносили лавки, столи — все, би мали де засідати. А як ґазда йшов до церкви, слуга до нього сказав:

— Ґаздо, я прийду до вас до церкви, стану коло церкви на воротах. Ви будете просити гостей і будете їх справляти до мене, а я буду приймати.

Туди й попа, й паламаря — всіх має покликати, щоб ніхто не лишився. Чорт тото приготував і пішов до церкви чекати на Івана. Став на воротах, а ґазда каже:

— Люде! До мене, до мене, бо я ніколи вас не вгощав. А тепер я маю такого слугу, що він вас вгостить.

Усіх людей чорт забрав і як став їх вгощати, поїти, всі єдні другим голови порозбивали, єдні других порізали. Ґазда впився і став п’яний. Та й співав співанки, де які були, а тоді зґвалтував якусь жінку, зарізав брата. А тоді перевернувся й заснув.

Зробився день — люде порізані, побиті. Ґазда й каже:

— Боже, що це ся стало?! А чорт до нього каже:

— Ґаздо, так має бути. Бо ви всі роки прожили без гріха. Ви не ходили ні на весілля, нікуди, ні не курили, ні не пили — ви без гріха прожили. А тепер, ґаздо, вмієте курити, вмієте пити, вмієте всякі співанки співати. Ви тепер гріх великий зробили. І я маю вас записаного, що ви зробили. І ще двіста п’ятдесят людей маю опріч вас. Я за то у вас служив п’ять літ. Що хотів — тото зробив. Умер Іван Свистопан та й пішов у пекло.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Сколе (присілок Погоріле), Сколівського району, Львівської області.

Оповідач: Стечак Федір Андрійович (1909). 24 березня 1991 року.