☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Іван царевич і мишачий цар
Українська народна казка Буковини

Був цар і мав він сина. Той син чув, що є дуже гарна царівна, і каже татови: — Поїду до тої царівни. Чув я, що вона дуже гарна. А тато йому:

— Синку, дарма поїдеш. До неї й муха не пролетить. У неї сторожа — вогньова шабля. Крутиться та шабля кругом її дому. Як прийде туди хто чужий, то царівна так його кине, що цілий місяць буде йти, поки назад вернеться.

Розказав то цар синови, а син каже:

— Я таки поїду до неї. Сів на коня й поїхав.

Приїхав він туди і бачить: вогньова шабля не пустить його до царівни. Зліз він з коня та й думає: «Хоч здалеку побачу її». А царівна побачила Івана Царевича і питає:

— Хто ти такий?

— Я — Іван Царевич, син такого й такого царя.

А вона як узяла та як кинула його, то він так далеко залетів, що цілий місяць назад ішов. Прийшов до неї другий раз. Забачила вона його другий раз, та як узяла, та як кинула його, то він залетів ще далі, як перший раз. Упав та й питає людей:

— Скілко мені йти до такої й такої царівни? А йому кажуть:

— Рік.

Подумав він: «Буду йти рік і побачу, що з того буде». Ішов цілий рік і прийшов до неї знов. Вона побачила його, пізнала і подумала: «Скілко він ще буде мені докучати?» Та як кинула його третій раз, то залетів він ще далі. Упав та й питає людей:

— До такої-то царівни скілко мені треба йти? А йому кажуть:

— Три роки пішки. Вирішив він іти до неї ще раз.

Іде, скілко йде, і зайшов у ліс. Надибав у лісі землянку. Зайшов він у ню, а там — дід старенький.

— Здрастуйте, дідусю!

— Здрастуй, синку.

Дід питає, куди він іде. А він каже, що вже четвертий раз до царівни йде. Розказав дідови про все, що він пацив. А дід йому:

— Сідай. Як ти так хочеш бачити її, то я тобі поможу. Нагодував дід Івана Царевича, напоїв його і бере та й каже йому:

— Я дам тобі м’яч і собачку. Кидай м’яч з руки на руку, і ти не за три роки, а за три години будеш у неї. Як прийдеш, то ховайся, щоб вона тебе не бачила, бо як побачи — то знов кине тебе. А собачка буде ловити миші. Серед мишей є найстарший — Мишачий Цар. Твоя собачка йому всі миші подуши. Мишачий Цар прийде і спитає тебе: «Твоя собачка?» — «Моя», — скажеш ти йому. «Що тобі дати, щоб ти не пускав свою собачку? Вона души мою армію». — «Достань мені перстень царівни, то я не пустю собачку душити миші», — скажеш йому.

Іван Царевич усе так і зробив. Згодився Мишачий Цар дістати перстень.

— Почекай до вечора, увечері я дістану.

Заборонив Іван собачці душити миші, а Мишачий Цар прорив попід землю хід аж до царівни в кімнату.

Коли царівна лягала спати, то свій перстень клала в рот, бо в тому персні вся її сила була. А тато тої царівни був дуже старий і нюхав табаку. Мишачий Цар умочив свій хвіст у ту табаку, пішов до царівни і пхає їй сонній той хвіст просто в ніс. Вона понюхала табаки та як чхнула — перстень з рота так і вилетів. Мишачий Цар узяв перстень, одяг його на голову і забіг у дірку. Прокинулася царівна — персня нема. Вона думала, що перстень впав на землю, дивиться по землі — нема ніде.

Мишачий Цар приноси Івану Царевичу перстень, і вся сила перейшла на Івана Царевича: шабля вогньова вже не підкоряється царівні. Заходи він до царівни. Вона побачила його та й каже:

— Як твоя голівка зробила таке діло, то будеш мій чоловік, а я — твоя жінка.

Старий цар вчув це і врадувався, бо ніяк не міг найти чоловіка для свої дочки. Та й здав усе царство на зятя, і дав йому царську корону. Став він царем. І чарівний перстень тримав у себе, і велику силу мав.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Вашківці, Сокирянського району, Чернівецької області 6 червня 1979 року Скаженюк Дьордій Степанович (1907)

Іван царевич і мишачий цар
Українська народна казка Буковини

Був цар і мав він сина. Почув той син, що в одному царстві є дуже красива дівчина, і каже татові:

— Я поїду до такої й такої царівни.

— Синку, дурно поїдеш, — відмовляє тато. — До неї й муха не пролетить. У неї варта — вогньова шабля. Крутиться та шабля кругом її палацу. І як підійде туди хто чужий, то царівна так його кине, що цілий місяць буде йти, поки назад вернеться.

Розказав цар усе це синові, а той каже:

— Я таки поїду до неї. Та сів на коня і поїхав.

Приїхав він туди і бачить: вогньова шабля не пустить його до царівни. Зліз він з коня і думає: «Хоч здалеку побачу її». А царівна забачила Івана Царевича і питає його:

— Хто ти будеш?

— Я Іван Царевич, син такого й такого царя.

А вона узяла та як кинула його, то він так далеко залетів, що цілий місяць назад ішов. І прийшов другий раз до неї. Забачила царівна його другий раз, та як узяла, та як кинула, то він залетів ще далі, ніж перший раз. Упав Іван Царевич та й питає людей:

— Скільки треба йти до такої й такої царівни? А йому кажуть:

— Рік.

І вирішив він: «Буду йти рік. Побачу, що з того буде».

Ішов він цілий рік і прийшов туди знов. Царівна забачила його, впізнала і подумала: «Скільки він буде мені докучати?» Та як кинула його третій раз, то залетів ще далі. Упав та й цікавиться:

— До такої-то царівни скільки треба йти?

— Три роки пішки.

І вирішив він іти до неї ще раз.

Іде він, скільки йде, і зайшов у ліс. І надибав у лісі землянку. Зайшов у ту землянку, а там дід старенький.

— Здрастуйте, дідусю!

— Здрастуй, синок.

Дід питає, куди він іде. А той каже, що вже третій раз іде до царівни. І розказав дідові про все, що досі пацив.

— Як ти так хочеш бачити її, — каже дід, — то я тобі допоможу. Сідай.

Нагодував дід царевича добре і каже йому:

— Я дам тобі м’яч і собачку. Кидай м’яч з руки на руку, і ти не за три роки, а за три години будеш у царівни. Як прийдеш, то ховайся, щоб вона тебе не побачила, бо як побачить, то знову кине. Ця собачка не звичайна — вона буде ловити миші. Серед мишей є найстарший — Мишачий цар. Собачка йому всі миші подушить. Прийде Мишачий цар і спитає тебе: «Твоя собачка?» — «Моя», — скажеш. «Твоя собачка душить усю мою армію. Що тобі дати, щоб не пускав її? А ти кажи: «Дістань перстень царівни, то не пущу і не буде душити миші».

Іван Царевич усе так і зробив. Погодився Мишачий цар: «Почекай до вечора, дістану тобі той перстень». І заборонив Іван собачці душити миші. А Мишачий цар прорив попід землею хід аж до царівни в кімнату.

Як царівна лягала спати, той перстень клала у рот. Вона його так берегла, бо в ньому була вся її сила. А тато тої царівни був дуже старий і нюхав табаку. Мишачий цар умочив хвоста у табаку, пішов до царівни і пхає його сонній прямо в ніс. Вона понюхала табаки та як пчихнула, то перстень і вилетів з рота. Мишачий цар узяв перстень, одяг його собі на голову і втік у дірку. Прокинулася царівна — персня нема. Вона думала, що він десь на під» лозі. Пошукала, але ніде не знайшла.

Мишачий цар приносить Івану Царевичу перстень. Як узяв він той перстень, то вся сила перейшла від царівни до нього. І шабля вогньова вже не підкоряється царівні.

Заходить він до царівни. Забачила вона його та й каже:

— Як ти такий хитрий, то будеш моїм чоловіком, а я твоєю жінкою.

Старий цар вчув це і врадувався, бо до того ніяк не міг знайти чоловіка для своєї дочки. Здав він усе царство на зятя і віддав йому царську корону. А чарівний перстень Іван Царевич тримав у себе і велику силу мав.

Іван Царевич і Мишачий цар. Невказані сюжети. Записано 6 червня 1979 року у селі Вашківцях Сокирянського району Чернівецької області від Дьордія Степановича Скаженюка (1907 року народження, молдаванин, родом із села Колінківців Хотинського р-ну. У Вашківцях проживає 30 року Удівець, колгоспний пенсіонер).

Чарівна квітка: Українські народні казки з-над Дністра. Запис, упорядкування, примітки та словник М. А. Зінчука; Художники: Н. В. Кирилова і П. А. Гулін. — Ужгород: Карпати, 1986. — 301 с: іл.