Іван Шут
Українська народна казка Буковини
Іван Шут робив у царя придворником. Каже йому цар:
— Іване, до мене завтра мають з’їхатися на бенкет царі. Ти повинен ходити й дивитися, щоб ніде муха не сіла. Де сяде муха, ти повинен її вбити. Дав йому цар нагайку — ручка з козячої ноги — щоб він бив нею мухи.
Всі сидять за столами, а Іван проходжається і дивиться, щоб ніде муха не сіла. А муха сіла турецькому цареви на лисину. Іван ударив ту муху і розбив цареви голову. Піднявся шум. Цар каже йому:
— Іване, ось тобі бричка, ось тобі кінь. І забирайся, щоб тебе на моїй землі більше не було.
— Ваше імператорство, — говори Іван. — Ви ж говорили мені, щоб я вбив муху, де не сяде. Я ж не винен, що вона сіла турецькому цареви на голову.
— Без розмови забирайся, бо ти мене зганьбив, — каже цар. Запрягає Іван коня в бричку і їде в Туреччину. Заїжджає в їден багатий маєток. Там жив пан Аксан Аксанович. Каже йому Іван:
— Продайте мені землі.
— Скілко ж тобі продати?
— Такий кусок продайте, як сидіння на бричці. Кілко ви мені скажете, тілко я заплатю. І мені треба документ, щоб було написано, де я взяв землю і як я взяв. І щоб були ваш підпис і печать.
Вирізав собі Іван латочку землі з травою і поклав на бричку на сидіння. Заплатив Аксану Аксановичу, і той дав йому документ з печаттю. Сів на бричку і їде назад у Росію. Приїхав аж до царя під браму. Дивляться царські слуги — Іван приїхав.
— Відчиняйте браму, — каже, — най я заїду.
Ті відчинили браму, він заїхав усередину. Цар виходи на балкон.
— Іване, я ж тобі сказав, щоб тебе на моїй землі не було!
— Я ж не на вашій землі, я на турецькій. Встає з сидіння, а під ним кицка землі з травою.
— Це, — каже, — турецька земля.
Цар подивився на документ — все правильно.
— Ти хоч на турецькій землі, але з мої виїжджай, — сказав цар.
І поїхав Іван. Виїхав він з царства і наймився в багатих євреїв, що брали в посесію землю.
— Що ж ти, Іване, можеш робити? — питають євреї.
— Я можу курчата висилювати.
— Кілко ж ти за раз можеш висидіти?
— Сто штук.
«Він може замінити п’ять квочок», — подумали євреї. І дали йому окрему кімнату, ящик з яйцями та й посадили його на ті яйця. Носять йому їсти, води. І сказав він, щоб ніхто туди не заходив сторонній.
Сидить Іван тиждень, сидить два. Найшов собі цвяшок. Проб’є яйце з двох кінців, вип’є його і назад під себе покладе. І так щодень по штири-п’ять штук випиває. Просидів він три неділі, вже повинні лізти курчата.
— Ну що там, Іване? — питають євреї. — Нічого не чути?
— Нічого. Я сидю добре, обгортаю їх.
Посидів Іван ще тиждень, знімають його з гнізда, починають розбирати яйця, перевіряти, а вони всі порожні.
— Що таке, Іване? — питають.
— Не знаю.
— Що ж буде? Ти тілко сидів і курчат нема.
— То так і буде.
Та й пішов Іван собі далі. Може, ще й тепер ходи по світі.