☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Іван на яйцях
Українська народна казка Бойківщини

В єднім селі жили собі жидівка з жидом. А в сусідстві жив Іван. І жидівка кликала того Івана, аби помагав робити. Він у них дрова рубав. Та й каже жидівка Сура до Івана: — Ми будемо насаджувати курку на яйця. Каже Іван:

— Добре. Питає Сура:

— Кілько то треба яєць?

— Треба сто яєць, — каже Іван.

Дає Сура Іванови гроші, пішов Іван по селу і купив сто яєць.

— Чуєш, Іване, де ми будемо насаджувати курку?

— В стайні її треба насадити.

— Ну-ну, Іване, зроби там гніздо.

Зробив Іван гніздо. Винесли яйця, виложили в гніздо. Каже Іван:

— Чуєш, Суро, курка мала, вона не засяде сто яєць.

— А що будем робити? — питає Сура.

— Я буду сідати на яйця, — каже Іван. Сів Іван на яйця й сидить.

— Чуєш, Іван, — каже Сура, — кілько ти будеш сидіти на яйцях? Іван їй:

— Три неділі.

— А як тобі їсти давати, Іване?

— Зробіть таке вікно в стайні і крізь те вікно будете мені їсти давати. Три рази в день. Але води не будете ми давати, бо я можу яйця застудити. Треба давати по сто грам горівки. А до стодоли нікому не вільно йти.

Іван собі попиває по сто грам. І добрий обід має, і полуднє, і вечерю. Та й лежить собі на соломі. Вип’є сто грам і яйце вип’є. Приходить Сура, питає:

— Іване, кілько ти вже сидиш?

— Вже тиждень сиджу, — каже Іван. — Би-сте тихо були, бо вже тиждень. Би-сте не ходили близько попри стайні, би-сте не тупали, бо то дуже шкодить на яйця.

А Іван ту стайню на ніч замикає і йде собі спати додому. А раненько приходить і лягає собі на солому коло тих яєць. Приходить Сура, приносить Іванови їсти.

— То вже десь буде три неділі, Іване.

— Нє, Суро, ще тілько дві неділі.

А Іван дивиться, що ще має доста яєць, ще не всі випив. А Сура має платити Іванови щодень по золотому. Каже Іван до Сури:

— Би-сте мені не несли їсти ані студене, ані гаряче, бо як буде гаряче, то яйця запріють, а як студене — застигнуть.

Пройшов якийсь час, каже Іван до Сури:

— Суро, вже доходить третій тиждень.

А в гнізді ще десять яєць лишилося. Питає його Сура:

— Коли вже будуть курята лізти?

— Завтра вже будуть вилазити, — каже Іван.

— Добре.

— Завтра би-сте приходили, і будемо курята забирати. Вже курята ціпкають у яйцях.

Увечір пішов Іван додому, до свої хати, а раненько вернувся до тої стайні і запалив тото гніздо. Вихопився з стайні і кричить:

— Суро, огень горить!

Сура вискочила та й плаче, а Іван рветься до гнізда рятувати курят. Сура тримає Івана:

— Іванцю, не йди в огень.

Іван узяв води та й огень загасив. А гніздо цілком згоріло. Сура каже:

— Видите, що то мама дітям! Як Іван пхався в огень, аби врятувати курят.

Заплатила Іванови за три неділі по злотому та й каже:

— Я вже більше не буду давати по сто яєць, а буду давати по п’ятнадцять. Аби курка сіла.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Сопіт, Сколівського району, Львівської області 20 грудня 1990 року Бренич Федь Іванович (1912)