☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Аршин і вздовж, і вшир
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

В одному селі жив чоловік, який умів шити кожухи, шапки, рукавиці. Одного разу до нього прийшов замовник із другого села і попросив, щоб майстер пошив удяганку для всієї родини. Чоловік погодився і пообіцяв прийти наступного дня зняти мірки.

А дорога до того села вела через ліс. Іде кравець лісом, а назустріч біжить вовк. Зупинився та й каже:

— Чоловіче, я тебе з’їм.

— Ну, що ж, їж, вовче. Тільки спочатку давай я поміряю тебе, чи я поміщуся в твоєму кендюхові.

Вовк погодився. А в чоловіка був при собі аршин. От він накрутив вовчого хвоста собі на руку, та й давай лупцювати звіра, примовляючи:

— Аршин, то вздовж, то вшир! Аршин, то вздовж, то вшир!

Лупцював вовка до тих пір, поки той не вирвався без хвоста. Вовк утік, а чоловік сів перепочити, та й думає: «Ось зараз вовк приведе сюди зграю і тоді вони вже мене розірвуть на шматки. Куди б його сховаться?»

Поряд росло високе дерево, кравець заліз на самісінький вершечок і причаївся. Коли це справді біжить гурт вовків. Прибігли, стали принюхуваться і набачили схованку, де сидів між листям чоловік. Та й почали раду радити, як чоловіка з дерева дістати. Порадилися і придумали таке: треба ставати один на одного, доки не дотягнуться до вершка дерева.

А той вовк, якого чоловік перед цим міряв, каже:

— Я стану на низ, а ви всі зверху.

Так і зробили. Деруться вовки один на одного, вже скоро і до верхівки доберуться. Кравець сидить на дереві ні в сих ні в тих і бачить, що, мабуть, вовки й справді до нього доберуться. Та й міркує собі: «Дай перед смертю хоч тютюну понюхаю».

Витяг кисет, розв’язав, почав нюхати та зненацька як чхне:

— Ап-чхи-и!!

А вовкові без хвоста, що нижнім стояв, почулося: «Аршин!» Він подумав, що той чоловік верхнього вовка вже міряє. Та як вирветься і давай-тікати. А всі вовки попадали. Котрий вбився, а котрі живі, то повтікали.

Чоловік посидів ще трохи на дереві, а тоді зліз. Познімав шкури із мертвих, закинув собі за плечі та й подався додому.

А там згодом на всю родину таких кожухів із вовчого хутра нашив усім на завидки. Правда, після цієї пригоди більше до сусідніх сіл кравцювати вже не ходив. Кажуть люди, остерігався.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

224 (5531). Аршин і вздовж і вшир. СУС 121. Записано 2008 року. Гончар Мотрона Григорівна (1929). Черкаська область, Кам’янський район, Михайлівка