Аршин і вздовж, і вшир
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)
В одному селі жив чоловік, який умів шити кожухи, шапки, рукавиці. Одного разу до нього прийшов замовник із другого села і попросив, щоб майстер пошив удяганку для всієї родини. Чоловік погодився і пообіцяв прийти наступного дня зняти мірки.
А дорога до того села вела через ліс. Іде кравець лісом, а назустріч біжить вовк. Зупинився та й каже:
— Чоловіче, я тебе з’їм.
— Ну, що ж, їж, вовче. Тільки спочатку давай я поміряю тебе, чи я поміщуся в твоєму кендюхові.
Вовк погодився. А в чоловіка був при собі аршин. От він накрутив вовчого хвоста собі на руку, та й давай лупцювати звіра, примовляючи:
— Аршин, то вздовж, то вшир! Аршин, то вздовж, то вшир!
Лупцював вовка до тих пір, поки той не вирвався без хвоста. Вовк утік, а чоловік сів перепочити, та й думає: «Ось зараз вовк приведе сюди зграю і тоді вони вже мене розірвуть на шматки. Куди б його сховаться?»
Поряд росло високе дерево, кравець заліз на самісінький вершечок і причаївся. Коли це справді біжить гурт вовків. Прибігли, стали принюхуваться і набачили схованку, де сидів між листям чоловік. Та й почали раду радити, як чоловіка з дерева дістати. Порадилися і придумали таке: треба ставати один на одного, доки не дотягнуться до вершка дерева.
А той вовк, якого чоловік перед цим міряв, каже:
— Я стану на низ, а ви всі зверху.
Так і зробили. Деруться вовки один на одного, вже скоро і до верхівки доберуться. Кравець сидить на дереві ні в сих ні в тих і бачить, що, мабуть, вовки й справді до нього доберуться. Та й міркує собі: «Дай перед смертю хоч тютюну понюхаю».
Витяг кисет, розв’язав, почав нюхати та зненацька як чхне:
— Ап-чхи-и!!
А вовкові без хвоста, що нижнім стояв, почулося: «Аршин!» Він подумав, що той чоловік верхнього вовка вже міряє. Та як вирветься і давай-тікати. А всі вовки попадали. Котрий вбився, а котрі живі, то повтікали.
Чоловік посидів ще трохи на дереві, а тоді зліз. Познімав шкури із мертвих, закинув собі за плечі та й подався додому.
А там згодом на всю родину таких кожухів із вовчого хутра нашив усім на завидки. Правда, після цієї пригоди більше до сусідніх сіл кравцювати вже не ходив. Кажуть люди, остерігався.