Бабця Литвинка
Українська народна казка Поділля

Жила собі бабця Литвинка. Була вона доброю повитухою, зі всіх навколишніх сіл до неї зверталися за допомогою.

Одного разу вночі почула бабця стукіт копит, іржання коней. Дивиться у вікно — а там розкішна карета, трійкою коней породистих запряжена. Вийшов із карети молодий і дуже гарний пан, постукав у вікно. Одягнулась бабця, стала у дверях:

— Чого хотіли, паночку?

— Просив би вас моїй жінці помогти.

— То ви б могли доктора взяти.

— А я вас, бабцю, прошу, їдьте зо мною.

Бабця Литвинка ніколи нікому не відмовляла. Сіла вперше в житті у карету і поїхали, а куди, того вона чогось ніяк не могла зрозуміти. От стоїть дуже гарний палац. Зайшла у палац, а там у багатій світлиці молода пані, гарна-гарна, тільки змучена і дуже бліда.

Заспокоїла її бабця Литвинка, а незабаром уже вповивала маленького хорошого хлопчика і давала молодій пані заспокійливого чаю. А та попросила бабцю нагнутися нижче до неї і прошептала:

— Мій чоловік спитає, чим розплатитися; не беріть ні золота, ні срібла, а гаряче вугілля із каміна. Він приїде до вас на другу ніч, а потім на третю. Не спішіть, вдягайте все на себе навиворіт і дочекайтеся співу перших півнів.

Здивувалася бабця. А пан їй дякує за жінку і сина, а потім питає:

— Чим вам заплатити? Ось золото, ось срібло, ось вугілля з каміну.

— Я, паночку, візьму вугілля.

Потемнів на виду пан, та насипав бабці повен фартух гарячого вугілля і повіз її у кареті додому. Довго їхали, аж тут заспівали перші півні. Десь пропали карета, коні і пан, а бабця стоїть на горі біля свого села, і в неї повен фартух золота.

На другу ніч бабця знову почула стукіт коней, іржання коней. У вікно постукав той самий пан. Бабця вже здогадалася, що то був сам нечистий, він шкодував за золотом і хотів його повернути:

— Бабусю! Де ви? Виходьте! — гукав пан.

Йду, йду, паночку, тільки вдягнуся, — відказувала Литвинка і починала вдягатися дуже помалу і навиворіт, як радила молода панна.

— Скоріше! — гукав пан.

Зараз, зараз іду! — відказувала бабця і молилася богу

Запіяли півні — пан із каретою та кіньми щезли. На третю ніч пан приїхав знов. Він дуже просив вийти, дуже сердився, а бабця Литвинка вдягала все навиворіт і говорила:

— Я вже скоро, от тільки вдягнуся, паночку, почекайте.

Зі співом перших півнів пан щез, тепер уже назавжди.