Батько та сини
Українська народна казка Полтавщини

Був собі батько, а в нього один син. От як став батько вже старий, так перестав його син поважати і жаліти так, як слід старого батька.

Одного разу почали вони молотити і, сівши обідати, син нарізав беззубому батькові самих шкуринок, а собі брав м’якушку. Встав батько з-за столу голоднісінький, одначе пішов таки молотити.

Як стало вже сонечко на вечір, син і кличе батька вечеряти.

— Підожди, сину, — одмовив йому батько, — бо ще їсти не хочеться.

Підождав син трохи, а їсти дуже хоче, от він і кличе удруге батька, а батько знову каже:

— Та щось їсти байдуже.

Вже й сонце сідає, а вони ще не йдуть їсти. Дивується син, що батько й досі їсти не хоче, та й питає:

— Чому це ви, тату, й досі не голодні? А в мене аж шкура болить, так їсти хочеться.

— А тому, — одмовив йому батько, — що я їв шкуринки, а в шкуринці увесь хліб. М’якушка ж все рівно, що й трава, в ній сили немає.

З тої пори став син собі шкуринку зоставляти, а батькові м’якушку давати. А тому того й треба.