☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Батько та син
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Був собі батько, а в нього один син. От як став батько вже старий, так перестав його син поважати і жаліти так, як слід старого батька.

Одного разу почали вони молотити, і син на снідання нарізав беззубому батькові самих шкуринок, а собі брав м’якушку. Встав батько з-за столу голоднісінький, одначе пішов-таки молотити.

Як стало вже сонечко на обід, син і кличе батька обідати.

— Підожди, синку, бо ще їсти не хочеться.

Підождав син трохи, а їсти дуже хоче. От він і кличе удруге батька; а батько знову каже:

— Та щось їсти байдуже.

Вже й сонце з обіду звертає, а вони все ще не йдуть обідати. Дивується син, що батько й досі не йде обідати, та й питає:

— Чому се ви, тату, й досі не голодні? А в мене аж шкура болить, так їсти хочеться.

— А тому, — одмовив йому батько, — що їв шкуринки, а в шкуринці увесь хліб. М’якушка ж все одно що й трава, в ній сили немає.

З тої пори став син собі шкуринку зоставляти, а батькові м’якушку. А тому того й треба.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

238 (5304). Батько та син. СУС —. Записано 2008 року. Бокова Тетяна Микитівна (1933). Черкаська область, Лисянський район, Боярка

Батько та син
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Були собі чоловік та жінка. Мали вони єдиного сина, та й той був несповна розуму. Коли малому виповнилося три роки, жінка померла. Підтятий горем чоловік так і лишився на все життя вдівцем, бо єдиним його клопотом і втіхою був син.

От як став батько вже старий, так перестав його син поважати і жаліти так, як слід старого батька.

Одного разу працювали вони в полі і син нарізав на снідання беззубому батькові самих шкуринок, а собі брав м’якушку. Встав батько з-за столу голоднісінький та й пішов далі працювати.

Як стало вже сонце на обідню пору, кличе син батька до столу.

— Підожди, сину, — відповів йому батько, — бо ще їсти не хочеться.

Підождав той ще години зо дві та й знов кличе батька обідати, а батько і цього разу каже, що ще не зголоднів.

Вже час полуднувати, а батько з сином ще не обідали.

— А чому це ви, тату, й досі не голодні, а в мене вже живіт до спини приріс? — питає хлопець.

— А тому, що їв шкуринки. У шкуринці уся сила хліба, а м’якушка то так, одне начиння, — упевнено відповів батько.

З тої пори став син собі шкуринку зоставляти, а батькові м’якушку. А тому того й треба.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

73 (7222). Батько та син. СУС —, є варіанти. Записала Осипенко Дарина 2009 року. Малтиз Ніна Іванівна (1944). Дніпропетровська область, Павлоградський район, В’язівок

Батько та син
Українська народна казка Чернігівщини

Колись жив багатий князь і було в нього три сини, як орли. Раптом князь осліп. Куди вже не їздили, як не лікували, та нічого не допомагало. І от на великий празник у дім князя заходить чарівник і каже:

— Там, на краю світу, де заходить сонце, є сад. От якби з того саду вирвати яблуко й очі зросити його соком, то став би зрячим. Але той сад стереже люта змія.

От батько й посилає найстаршого сина Івана за яблуками. Іван попрощався, сів на доброго коня і поїхав виконувати наказ батька. Через рік він добрався до того саду. Прив’язав коня, переліз через дротяну огорожу, зірвав троє яблук і давай перелазити назад. Аж тут його побачила змія, прилетіла і розірвала.

Батько ждав сина рік, ждав два — немає. Тоді посилає він середнього сина — Миколу. Дає йому доброго коня і ножиці, щоб дріт було чим перерізати. От і Микола вирушив на смерть. За рік він доїхав до саду. Прив’язав коня і почав різати огорожу. Увійшов у сад, вирвав яблука. А тут якраз змія прилетіла, побачила, що дріт порізаний, давай шукати винуватого. Чує Микола: щось гуде, шумить, реве. Озирнувся — коли змія летить. Тут вона й на льоту розірвала.

Батько ждав-ждав своїх синів, посилає найменшого — Василя. Василь попрощався з батьком і поїхав у далеку дорогу. Доїхавши до саду, він прив’язав коня і пішов по яблука. Вирвав троє, сів на коня і гайда додому.

А коли Василь їхав по яблука, то йому спекли три прісних коржі, в яких було по пудові солі і по півтора пуда борошна.

От Василь від’їхав на сотню верств. Але чує — щось гуде, шумить, реве. Оглянувся, а то змія летить. Він і кинув один корж. Змія вхопила його і проковтнула. Раптом їй схотілося пити. Тоді вона вертається до річки. Василь ще

від’їхав на сотню верств. Змія знову наздоганяє його. Він дав їй ще корж. Вона знову вертається до річки. І от йому зосталося ще сто верств. Але раптом змія знов за ним летить. Василь кинув їй третій корж. Вона його проковтнула і знову вернулася до річки. Коли напилася третій раз, то її розірвало. І от з того часу й повелися на світі гадюки, жаби і всяка нечисть.

Василь щасливо доїхав додому і яблуками вилікував батька. Стали вони жити та поживати і бали справляти. Я на тому балу був, мед-пиво пив, по бороді текло, а в рот не попало.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

73 (4182). Батько і син. СУС —. Записано 2008 року. Лиска Наталія. Чернігівська область, Козелецький район, Бригинці