Батько та три сини
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жив собі батько і дуже постарів. Погукав до себе синів і каже:

— Сини мої, дожив я до старості, недовго мені лишилось жити на цьому світі. Вас троє, і всіх трьох люблю однаково. Хто буде хазяйнувати після моєї смерті, не знаю. Тож ідіть у світи. Хто принесе найкращий подарунок, той і буде старшим між вами. І він вирішуватиме, кому що дістанеться.

Розійшлися сини. Кожен думав, що знайде найкраще. І стане хазяїном батькового добра. Перший син довго ходив лісом і не знав, що ж йому робити. Почало вечоріти, а він все шукав-шукав. Втомився, зголоднів та й сів відпочити на пеньок під високим, старим дубом. Витяг з торби шматок хліба та й став його жувати.

Коли це на дерево прилітає пташка і починає заливатися веселою, дзвінкою піснею. І тут прийшла йому у голову думка: «А що, як впіймати її, і батько порадіє, послухавши її». Так і зробив. Заманив хлібом соловейка, та й спіймав. Приходить додому, зустрічає на порозі його тато. Показав син свій подарунок, батько розсердився і випустив пташину на волю. Посадив біля себе та й каже:

— Хіба можеш ти із зв’язаними руками щось робити? Отак і соловей.

Другий син довго думав, що ж подарувати батькові. Довго ходив від села до села, від міста до міста. І одного разу натрапив на базар. Він був такий великий, що хлопець аж диву дався. Довго ходив між рядами. Аж ось побачив багато людей. Протиснувся всередину і побачив коня з довгою аж до землі гривою і таким же хвостом. Ноги були стрункі та довгі. Тонка шия вигиналася дугою. Кожен хотів би його мати у себе. Але купець (хазяїн) не поступався в ціні. Занадто гарний був. Діждався юнак ночі. Підкрався до коня і вкрав його, коли господар міцно заснув.

Приводить коня додому, показує батькові. Йому сподобався подарунок. Та не думав юнак, що погані чутки, як і хороші, дуже швидко біжать по землі. Дійшла чутка і до батька. По опису він зрозумів, що це той самий кінь, якого шукав купець. Розсердився батько на сина і сказав:

— Чи цього я тебе, сину, вчив?

Зрозумів син, що вчинив неправильно.

Тим часом блукав менший у пошуках подарунка і нічого не потрапляло йому на очі. Ходив-ходив і ніяк не міг знайти подарунка гідного його батька. До чого не придивиться, не те, все здається незначним, не вартим уваги. «Бачу, не знайду я нічого, що потішило б серце мого батька, — подумав наймолодший син, — мушу повертатися додому ні з чим. А спадок хай буде старшим братам. Мені, крім батькової любові нічого не треба».

Приходить наймолодший син додому, заходить в хату. За столом сидить батько чорніший від землі. Наймолодший і каже:

— Тату, нічого я не приніс. Обходив весь білий світ у пошуках подарунка. Але дарма! Приніс я вам тільки своє серце, яке вас любить, більше всього на світі добра. Спадок віддайте моїм братам.

— Мій любий сину! Саме тобі належатиме спадщина, — тільки й встиг проговорити батько.

І тільки тоді зрозуміли старші брати, що найцінніший подарунок для батька — їхня синівська любов.