Батьківський скарб
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Було це давно. В одному селі жила собі сім’я: батько, мати та двоє синів-соколів. Батьки дуже дбайливо та трепетно доглядали їх, плекали й оберігали. Йшов час, діти росли. Непомітно й познаходили своїх половинок. Одружившись, старший син виїхав у інше село, а молодший залишився біля батьків.

Незабаром померла мати. У дітей свої справи, клопоти, а батько ніби став непотрібен нікому. Ніхто до нього не заговорить, не те, щоб розрадити чи порадитись. Одним словом, на заваді дід та й годі. Ходить у невипраній одежі, часто голодний. Сяде, бувало, на призьбі біля хати та й дрімає.

Одного разу йде по вулиці учитель та й питає старого, чого зажурився.

— А оце, синаша, маю я двох дітей, та жодному не потрібен. Оце мені старому в злиднях та одинокості віка доживати.

А вчитель сказав:

— Я навчу вас, що робити. Візьміть в горнятко курячого посліду та й закопайте на печі там, де ви спите. А самі набийте черепків і вночі перебирайте їх.

Дід так і зробив. Почула це невістка, та й каже до чоловіка:

— Чуєш, Миколо, батько гроші рахує, а нам не признається, що в нього є скарб.

З надією, що і їм щось перепаде, відмили батька, одягли якнайкраще, нагодували найкращими наїдками. Годять батькові, як лихій болячці, все про скарб мріють. А тим часом чутка про батьків скарб дійшла і до другого сина, який не забарився приїхати. Кличе батька до себе, обіцяє золоті гори. Але стареча мудрість підказала залишитись в своїй хаті, де закопаний «скарб».

Щасливо дожив старенький відміряного йому віку, поховали сини батька з усіма почестями, та в той же день кинулися до горщика. Вирішили, що по-справедливості поділить їх місцевий піп, тож звернулися до нього по допомогу.

А батюшка, начуваний про таємницю, яку йому довірила дідова невістка, сповідаючись, теж хотів урвати ласий шматок. Підготувався піп відповідально, одягнув святкову ризу з широким коміром та рукавами, бо ж знав, що то за оказія.

Повиходили вони всі на подвір’я, постелили білу скатертину, батюшка став посередині, взяв горщик на голову і каже:

— Чада мої, все, що потрапить батюшці за комір, те на церкву. А що в рукава — мені, решта ваша. Бий, Василю, горщик!

Замашненько вдарив Василь. Найбільше дісталось попові. А Микола сказав:

— Забирайте, батюшко, все. Де більше, там і менше!

Довго пам’ятали в селі про цей випадок. Не одне покоління виросло на цій повчальній історії.

Батьківський скарб
Українська народна казка Полтавщини

Жили собі чоловік та жінка. Мали вони велике господарство, гарний будинок, багато земель. Але найбільшим багатством сім’ї були їхні діти. бог подарував їх аж тринадцять, сім синів та шість дочок. Але, на жаль, вони не мирилися одне з одним. Не минало такого дня, щоб хтось не посварився або не нашкодив братові чи сестрі. А все через спадок. Кожен хотів прибрати до своїх рук усе батькове багатство, а бажання поділитися не виникало ні в кого.

Так проходили літа. Одного разу батько зібрав усіх дітей разом і сказав:

— Навчив я вас усього, чого сам знав. Тепер відпускаю у світ. Повертайтеся рівно через рік. А хто принесе мені найкращий подарунок, той і отримає усе добро, що я маю.

Послухали його діти та й розлетілися по різних куточках світу. Рівно через рік усі з’їхалися знову.

— Ну, що ж ви мені привезли? — запитав батько.

Найстарший син із гордістю подарував східний килим. Дочка піднесла золотий злиток. Хтось приніс шовкову тканину, інший — солодкий мед. І серед усіх цих дорогих подарунків батько побачив білу паляницю. Це був подарунок сина Іванка.

— Я знайшов те, що шукав! — промовив чоловік. — Хліб — найцінніший скарб на світі. Я щасливий, що хоч хтось опанував мою науку. З гордістю віддаю усе, що маю, тобі, Іване. Я впевнений, що ти будеш добрим господарем!