Українські народні казки

Бориня-змієборець
Українська народна казка Буковини

Був чоловік і мав три сини. Покликав тата тих синів цар.

— Твої сини мають привести мені коней з-під зміїв. Він приходи додому й плаче. Питає старший син:

— Що ви, тату, плачете?

— Цар приказав, щоб ви привели коней з-під зміїв. Син плаче. Іде тато до царя і каже:

— Неможливо привести тих коней, плачуть сини мої.

— Що хотять, то най роблять, а мені щоб привели коні.

Приходи тато і знов плаче. Питає його середущий син:

— Що ви, тату, плачете?

— Цар приказав, щоби ви з-під зміїв коні привели.

І той середущий плаче. Питає Бориня, найменший син, тата і братів:

— Що ви плачете?

Вони сказали йому, чого плачуть, а він каже:

— Не плачте. Ідіть до царя і скажіть, щоби цар зробив для нас таке шмаття, як він носи. І щоб дав під нас три коні, котрі я виберу.

Тато пішов до царя й сказав. А цар:

— Все буде. Най приходять. Прийшли вони, а цар каже:

— Нате вам шмаття, вбирайтеся і йдіть собі вибирати по всім царстві коні, які хочете.

Пішли вони шукати коні, сходили все государство і не змогли найти таких, як хотіли. Прийшли до царя й кажуть:

— У вас нема коней під нас.

— Як нема, — каже, — то йдіть на ґражду. Там є три жеребці, вони світу не виділи. Як і ті вам не підійдуть, то я вже не маю коней під вас.

Пішли вони на ґражду — є три жеребці. Поклав Бориня на їдного руку — чуть гнеться, поклав на другого — ще менше гнеться, поклав на третього — нічого не гнеться. Пішли вони до царя і кажуть:

— Ці будуть під нас.

— То сідлайте і виїжджайте.

Сіли вони, поїхали в ліс, найшли там пусту хату і зупинилися в ній.

— Розсідлуйте коні та йдіть лягайте спати, а я піду битися зі зміями, — каже Бориня. — Я чіпляю до кілка рукавичку, а ви дивіться: коли з цеї рукавички буде течи кров, то йдіть мені допомагати, бо мене змії добивають. А як не буде течи, то сидіть.

Пішов він на той міст, де проїжджали змії. Стоїть під мостом і види — кипить вода. Вона закипіла від того, що вже близько був змій. Змії знали, що родився Бориня і їх поб’є, але не знали, де він.

Іде найменший, шестиголовий змій, а кінь на ножки спотикається. Змій каже:

— Чого ти, ворон коню, спотикаєшся? Тут Бориню ніхто не привезе. А Бориня виходи й каже:

— Я тут.

— Виходи! — каже змій. Виходи Бориня.

— Чо’ ти, хлопче, прийшов? — питає змій, — битися чи миритися?

— Молодець-хлопець не прийшов миритися, лиш битися.

— То будем битися.

Змій злази з коня і в’яже його до поруччя. Піймалися битися, і Бориня забив змія. Вирубує йому з голів язики, кладе їх у кишеню, бере його коня і веде до своїх братів.

— Дивіться, браття, я забив шестиголового змія. Прийде ще дев’ятиголовий. Якщо й цей раз не буде течи кров, то знов спіть. Пазьте.

Пішов він знов під той міст і сів там.

Летить другий змій. Кінь спотикнувся, а змій питає:

— Чого ти, ворон коню, спотикаєшся? Тут Борині ніхто не приведе. А Бориня каже:

— Я тут.

— Виходи!

Вийшов Бориня. Змій питає:

— Чого ти прийшов сюди, битися чи миритися? Бориня каже:

— Битися.

Злази змій з коня, в’яже його до поруччя, і починають битися. З цим змійом було тяжче, але Бориня забив і його. Узяв з него його дев’ять язиків, узяв коня і відвів до братів. Прив’язав коня і каже:

— Тепер прийде дванадцятиголовий змій. З цим буде ще тяжче битися. Пазьте, чи не потече кров з рукавички.

І пішов Бориня назад під той міст.

Знов летить змій, уже дванадцятиголовий. Труситься земля. Прилітає змій, знов спотикається кінь.

— Чого ти, ворон коню, спотикаєшся? Тут Бориню ніхто не привів. А Бориня каже:

— Я тут.

— Виходи! Бориня вийшов.

— Чо’ ти прийшов? Битися чи миритися?

— Молодець не йде миритися, тілко битися.

Злази змій з коня і прив’язує його до поруччя. Почали вони битися. І почав заломляти змій Бориню, вже добиває його. Проси Бориня:

— Дозволь мені пограти в сопілку.

— Грай, — каже змій. — Вийдеш битися на Золоту гору. Бориня сподівався, що, коли він буде грати, почують його браття і прийдуть. Грає годину — братів нема. Грає другу — братів нема. Роззув Бориня чобіт, вдарив у землю, і звіялася така буря, що гілля ломалося. Він думав, що гілля вдари у вікно і розбуди братів. Дерево вдарилося в скло і розбило його. То було вікно в кімнату, де спали браття. Збудилися. Вони як встали, кров з рукавички була вже по коліна.

— Біда, — кажуть, — видно, нашого брата вже нема.

Побігли вони на той міст — нема ні Борині, ні змія. А Бориня на Золотій горі вже догравае свій час Побігли браття на Золоту гору, піймали змія і всі три разом убили його. Вирубали з него дванадцять язиків, взяли його коня і вернулися всі три до свої хатини.

А жінки зміїв узнали, що Бориня їхніх чоловіків побив, усіх трьох. Бориня каже:

— Виїжджаєм, хлопці. Берімо цих коней і їдьмо. Але знайте, що нас чекає ще багато горя.

Сіли вони і їдуть по дорозі. А коло дороги стоїть яблуня, і на ній яблука файні, як кулаки. А то жінка шестиголового змія перекинулася на яблуню. Під’їжджають браття і дуже хотять тих яблук. А Бориня каже:

— Не їжте, браття. Лиш хто вкуси — зробиться смолою. Станьте, браття.

Вийняв шаблю і махнув нею сюди й туди: раз! раз!

— А тепер їжте, браття.

Наїлися яблук і їдуть далі. Дуже хотять води. Бачать коло дороги керницю. Під’їжджають, а вода зверху, можна пити.

— Не пийте, браття, води, бо станете смолою, — каже Бориня. Виймив шаблю і знов махнув два рази: раз! два!

— Тепер пийте.

Напилися вони і поїхали далі. Доїжджають до глибокого яру. Повний яр наллятий смолою. А поверх яру ланц зачеплений — треба перескакувати. Перескочив старший брат — не зачепив. Перескочив середущий — не зачепив. Коли скочив Бориня, кінь його запечився за ланцюг, бо Бориня був май важкий. А той ланцюг — то була жінка найстаршого змія.

— Ото він, це він побив наших чоловіків! — крикнула вона. Змотався ланцюг вкупу, і зробилася з него змія. Бориня догонив своїх браттів, попередив їх і поїхав далі. А змія з роззявленою пащею неслася за ним. Підлетіла до старшого брата і проковтнула його разом з двома кіньми. Догонила й середущого брата і проковтнула його разом з кіньми. Доганяє Бориню. А збоку була кузня. Ковалі відкрили кузню і кричать:

— Сюди, Борине, бо змія тебе з’їсть!

Бориня з кіньми в кузню і, поки ковалі закрили браму, змія півконя з’їла. Та й кричить:

— Дайте мені Бориню на язик, най я його з’їм! Ковалі поклали на вогонь кліщі і кажуть змії:

— Як проріжеш ці залізні двері за три рази язиком, то дамо тобі Бориню на язик.

Змія прорізала за три рази двері та й наставила язик.

— Давайте Бориню! А ковалі кричать:

— Ми не можем його піймати!

Вони хотіли, щоб розпеклися на вогні кліщі.

— Пхай язик трохи далі, — кричать, — бо ми зараз піймем Бориню!

Вона виставила язик, а ковалі вихопили з вогню розпечені кліщі та й піймали її за язика. І так вхопили, що пропекли його наскрізь. Відчиняють двері, і Бориня виходи з кузні. А ковалі кажуть:

— Бери, Борине, молот, сідай їй на голову і бий, поки не виригне твоїх браттів.

Почав він бити її по голові, і вона виригнула його браттів та коней. Вони були цілі й живі. Кажуть ті ковалі:

— Отам є плуг на сто пудів. Запрягай змію в той плуг і поори кругом світу борозну. Сідай на ню, а як вона не зможе потягнути, добивай її.

Зачали вони орати, доорали до половини світу, а змія стала. І Бориня забив її. Взяли вони коні та й повели до царя. Здали цареви коні, а самі пішли додому.

Походження та примітки

Українські народні казки у 40 книгах

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
Росошани, Кельменецького району, Чернівецької області
16 грудня 1979 року
Оповідач: Чабан Сафроній Домінтійович (1904)
Тексти надані Миколою Зінчуком та опубліковані з його дозволу.

Бориня-змієборець
Українська народна казка Буковини

Один чоловік мав три сини. Викликав того чоловіка цар і каже:

— Твої сини мають привести мені коней з-під зміїв. Приходить батько додому і плаче. Питає старший син:

— Чого ви, тату, плачете?

— Цар наказав, щоб ви привели з-під зміїв коней. І син плаче. Іде батько до царя й каже:

— Неможливо привести тих коней. Пропадуть сини мої.

— Що хочуть, хай роблять, але щоб мені привели тих коней.

Приходить батько додому і знову плаче. Питає його син середущий:

— Чого ви, тату, плачете?

— Цар наказав, щоб ви з-під зміїв коні привели.

І середущий плаче. Приходить Бориня, найменший син, і питає:

— Чого ви плачете?

Вони розказали йому, а він каже:

— Не плачте. Ідіть до царя і скажіть, щоб зробили для нас таке шмаття, як цар носить і дали три коня, котрих я виберу.

З тим і пішов батько до царя. Цар пообіцяв, що все буде, най приходять. Прийшли вони, а цар каже:

— Нате вам це шмаття, вбирайтеся і йдіть вибирати собі по всім царстві коні.

Пішли вони шукати коні, сходили всю державу і не могли знайти таких, як хотіли. Прийшли вони до царя й кажуть:

— У вас немає коней під нас.

— Як немає, — каже, — то йдіть на гражду. Там є три жеребці. Вони світу не виділи. Як ті не підійдуть, то кращих не маю.

Пішли вони на гражду — є три жеребці. Поклав Бориня руку на одного з них — трошки гнеться, поклав на другого — ще менше гнеться, поклав на третього — не гнеться. Пішли вони до царя й кажуть:

— Ці будуть під нас.

— То сідлайте й виїжджайте.

Сіли вони на коней, поїхали в ліс, знайшли там порожню хату і зупинилися в ній.

— Розсідлуйте коні, лягайте спочивати, а я йду битися зі зміями, — каже Бориня. — Чіпляю на кілок рукавичку, а ви пильнуйте: коли з цієї рукавички буде текти кров, то йдіть на допомогу, бо мене змії добивають.

Пішов він під той міст, де проїжджали змії. Коли дивиться, кипить вода. А закипіла вона від того, що вже близько був змій. Іде самий менший, шестиголовий змій, а кінь на ноги спотикається. Змій каже:

— Чого ти, ворон коню, спотикаєшся? Сюди Бориню ніхто не привезе.

А Бориня виходить і каже:

— Я тут.

— Чого ти прийшов? — питає змій. — Битися, чи миритися?

— Молодець-хлопець не прийшов миритися, а лиш битися.

Змій злазить і в’яже коня до поручня. Почали вони битися. І забив Бориня змія. Узяв він змійового коня і веде до своїх братів.

— Дивіться, браття, я забив шестиголового змія. Прийде ще дев’ятиголовий. Як і цього разу не буде текти кров з рукавички, то спочивайте, але слідкуйте за рукавичкою, — і пішов Бориня знову під міст.

Летить другий змій. Кінь його теж спотикнувся. Змій питає:

— Чого ти, ворон коню, спотикаєшся? Сюди Бориню ніхто не привезе.

А Бориня каже:

— Я тут.

— Чого ти прийшов сюди, битися, чи миритися? — питає змій.

— Битися, — відповідає Бориня.

Злазить змій із коня, в’яже його до поруччя і починають битися. З цим змієм було тяжче, але Бориня забив і його, узяв змійового коня і відвів до братів. Прив’язав коня і каже:

— Тепер прийде дванадцятиголовий змій. З ним буде ще тяжче. Дивіться, чи не потече кров із рукавички.

І пішов Бориня знову під той міст.

Аж ось летить змій, уже дванадцятиголовий. Трясеться земля. Спотикається зміїв кінь.

— Чого ти, ворон коню, спотикаєшся? — питає змій. — Сюди Бориню ніхто не привезе.

А Бориня каже: — Я тут.

— Чого ти прийшов, битися, чи миритися?

— Молодець не йде миритися, тільки битися.

Злазить змій із коня і прив’язує його до поруччя. Почали вони битися. І заломляє Бориню змій, добиває його. Просить Бориня:

— Дозволь мені пограти на сопілці.

— Грай, — каже змій. — Вийдеш битися на Золоту гору. Бориня думав, що поки він буде грати, прийдуть його брати. Грає годину — братів нема. Грає другу — братів нема. Роззув Бориня чобіт і вдарив ним об землю. І звіялася така буря, що гілля ламалося. Зломилося дерево коло хатини, де спали брати, вдарилося у вікно і розбило його. Браття пробудилися. Глянули вони, а кров із рукавички уже до колін доходить. «Біда, — кажуть, — видно нашого брата вже нема». Побігли вони на міст — ні Борині, ні змія. Тоді побігли па Золоту гору і всі три вбили змія. Узяли вони змійового коня і вернулися всі до лісової хатини.

А жінки зміїв дізналися, що Бориня їх чоловіків побив. Бориня каже:

— Виїжджаймо, хлопці. Берімо коней і поспішаймо. Попереду нас ще багато страшного чекає.

Сіли вони і їдуть. Бачать, коло дороги яблуня, і на ній великі файні яблука. А то жінка шестиголового змія перекинулася в яблуню. Браття дуже хотіли тих яблук, та Бориня каже:

— Не їжте, браття, бо хто вкусить, зробиться смолою, — та вийняв шаблю і махнув нею сюди-туди: раз! раз! — А тепер їжте, браття.

Наїлися браття яблук і їдуть далі. І дуже хочуть води. А при дорозі — керниця. Під’їжджають, а вода зверху, можна пити.

— Не пийте, браття, води, бо станете смолою, — каже Бориня. Та вийняв шаблю і знову махнув два рази: разі раз! — Тепер пийте.

Напилися вони і поїхали далі.

Доїжджають до глибокого яру, а він повний смоли. Поверх яру ланцюг натягнутий, треба перескакувати. Перескочив старший брат, не зачепив. Перескочив середущий, не зачепив. А коли скочив Бориня, кінь його зачепився за ланцюг, бо Бориня був май важкий. (А той ланцюг — то й була жінка найстаршого, дванадцятиголового змія). Ланцюг змотався докупи, зробилася з нього змія та й каже: «Ото він, той, що побив наших чоловіків».

Бориня догнав братів, випередив їх і поїхав далі, а змія із роззявленою пащею понеслася услід. Підлетіла до старшого брата і проковтнула його разом із кіньми. Догнала й середущого і теж проковтнула його разом із кіньми. Доганяє вона й Бориню. А при дорозі була кузня. Ковалі відчинили її і кричать: «Сюди, Бориня!» Бориня з кіньми — в кузню. Поки ковалі зачинили браму, змія з’їла півконя і кричить: «Дайте мені Бориню на язик!»

Ковалі поклали на вогонь кліщі і кажуть змії: «Як проріжеш ці залізні двері язиком за три рази, то дамо тобі Бориню на язик». Змія прорізала двері і наставила язика: «Давайте Бориню!» А ковалі кричать: «Ми не можемо його піймати!» Вони хотіли, щоб добре розпеклися на вогні кліщі. «Пхай язика трохи далі, — кричать ковалі, — бо ми зараз піймаємо Бориню!» Змія наставила язика, а вони вихопили з вогню розпечені кліщі та й пропекли його наскрізь.

Відчиняють ковалі двері, і виходить Бориня із кузні. Ковалі кажуть: «Бери, Бориня, молота, сідай змії на голову і бий, поки не виплюне твоїх братів». Бориня почав бити змію молотом по голові, і вона виплюнула його братів живих і здорових разом із кіньми. Ковалі кажуть:

«Отам е плуг на сто пудів. Запрягай змію в той плуг і проори кругом світу борозну».

Зачав Бориня змією орати. Доорали до половини світу, і змія впала. І Бориня добив її.

Узяли браття коні і повели до царя. Та здали коні цареві, а самі повернулися додому.

Походження та примітки

Бориня-змієборець. Сравнительный указатель сюжетов: Восточнославянская сказка. Составитель Л. Бараг, И. Березовский, К. Кабашников, Н. Новиков. — Л.: Наука, 1979 300А і — 300А**. Записано 16 грудня 1979 року в селі Росошанах Кельменецького району Чернівецької області від Софрона Домінтійовича Чабана (1904 року народження, колишній колгоспний коваль, пенсіонер).

Чарівна квітка: Українські народні казки з-над Дністра. Запис, упорядкування, примітки та словник М. А. Зінчука; Художники: Н. В. Кирилова і П. А. Гулін. — Ужгород: Карпати, 1986. — 301 с: іл.