☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Бідняк і його товариші
Українська народна казка Буковини

Був один бідний чоловік, мав букатку землі. Приходили до него, щоб платив податок на землю, а він тих агентів бив. І дали знати цареви: «Ми до него не йдем податок збирати, бо він убиває». Цар викликав його до себе. Іде він до царя та й здибає чоловіка. Той питає:

— Куди ви йдете?

— Іду до царя дівку сватати.

— Беріть і мене з собою.

— А ти хто?

— Я той, що в копиці воду складає.

Та й ідуть вони два. Ідуть і здибають третього.

— Добрий день!

— Добре здоров’я.

— Куди ви йдете?

— Йдем до царя дівку сватати.

— Беріть і мене з собою.

— А ти хто?

— Я той, що зірниці порахую і межи зірницями все їму. Взяли вони його. Ідуть і здибають четвертого.

— Добрий день!

— Добре здоров’я.

— Куди йдете, люди добрі?

— Йдем до царя дівку сватати.

— То беріть і мене з собою.

— А ти хто?

— Я той, що сяду коло чоловіка, та й не буде мене той чоловік видіти.

Взяли вони його з собою та й ідуть далі. Зустрічають ще одного чоловіка.

— Добрий день!

— Добре здоров’я.

— Куди ви, добрі люди, йдете?

— Йдем до царя дівку сватати.

— То беріть і мене з собою.

— А ти хто?

— Я той, що гухну — і на три метри мороз стане.

Взяли вони його з собою, ідуть далі та й здибають ще одного чоловіка,

— Добрий день!

— Добре здоров’я.

— Куди ви, люди добрі, йдете?

— Йдем до царя дівку сватати.

— То беріть і мене з собою.

— А ти хто?

— Я той, що всю воду з керниці забирає.

Взяли вони його з собою, ідуть далі і здибають ще одного чоловіка.

— Добрий день!

— Добре здоров’я.

— Куди ви, добрі люди, йдете?

— Йдем до царя дівку сватати.

— То беріть і мене з собою.

— А ти хто?

— Я той, що відколи світ сонця, то я не наївся.

Та й узяли вони його з собою. Ідуть далі і здибають ще одного чоловіка.

— Добрий день!

— Добре здоров’я.

— Куди ви, люди добрі, йдете?

— Йдем до царя дівку сватати.

— То беріть і мене з собою.

— А ти хто?

— Я той, що на милю ступає. Взяли вони його з собою.

Дали знати до царя, що йдуть до него дівку сватати. Приходять, а цар дає їм завдання. Нарубав биків, овець, свиней, курей, гусей і каже:

— Щоб ви то за ніч з’їли.

Та й посадив їх у стайню. А той, що відколи світ сонця, не наївся, як узявся, то все поїв. Рано цар посилає слугу подивитися, чи вони з’їли. Слуга прийшов, а коло них нічого нема і кричать вони:

— Ми їсти хочем!

Цар сказав слугам, щоб напалили залізну ніч. Скидали їх слуги в ту піч, аби горіли. Зачало їх печи, а вони кричать:

— Де той, що як гухне, то на три метри мороз стане?

— Я гезди.

Та як гухне, то на три метри мороз стає. Піч стала студена, і вони живі ся лишили. На ранок цар посилає слугу, щоб вимести шкрум з тої печі. Слуга приходить, а вони кричать:

— Ми замерзаємо!

Слуга пішов і сказав цареви, що вони замерзають. Цар каже:

— В такому-то місці є дідо з золотою бородою — треба умикнути тої бороди. Чи ваш чоловік скорше принесе ту бороду, чи моя дочка?

Сідає царська дочка в фаетон і їде за тою бородою. А той, що його не видно, сів коло неї і їде з нею. Приїхали вони туди, царева дочка вимикнула з того діда золотої бороди, а той, що з нею приїхав, і собі вимикнув. А царева дочка того не видить. Везе вона бороду в фаетоні, а невидимка передав свою частину бороди тому, що на милю ступає, і той побіг з бородою до царя. Царевої дочки ще й не видно, а той, що на милю ступає, вже приніс цареви свою частину золотої бороди.

Дає цар нове завдання:

— Хто борше принесе черевики від шевця: чи ваш чоловік, чи моя дочка?

Царева дочка сідає в фаетон і їде за черевиками, а той, що його не видно, сів коло неї і їде. Приїхали до шевця, а невидимка ті черевики вкрав, вийшов, передав тому, що на милю ступає, і той приніс до царя. А швець мусив другі такі черевики робити. Починає шити черевики, а той, що на милю ступає, вже давно заніс черевики цареви.

Цар дає нове завдання:

— Треба принести з такої-то керниці води. Чи ваш чоловік борше принесе, чи моя дочка?

Дочка сідає в фаетон і їде за водою. А той, що його не видно, знов сідає з нею і їде. Приїхали вони до керниці. Царева дочка набрала води, і той набрав. Вона везе воду в фаетоні, а він передав чоловікови, що на милю ступає, і той зразу приніс воду цареви.

Вже не дає більше цар завдання — мусить дати дочку. А за несплату податків той нічого й не згадує. Цар віддав за него дочку, але цар їй сказав тихо:

— Як будете їхати понад морем, аби ти перекинулася рибкою і втекла в море.

Вона так і зробила — втекла в море. А вони кричать:

— Де той, що воду в копиці складає?

— Я гезди.

І почав він морську воду в копиці складати. Все скидав, їмили вони цареву дочку, та й поїхали далі. А вона перекинулася горобчиком і полетіла до хмар — вище, аж межи зірниці. Вони кричать:

— Де той, що зірниці рахує і все може їмити?

— Я гезди.

Порахував він усі зірниці, найшов того горобчика і їмив його.

Тоді попрощався він з усіма товаришами, і вони пішли своїми дорогами. А сам він, той, що не хотів податків платити, посадив цареву дочку на коня та й везе додому. Тут на них напала змія. Тікають вони на коні, а змія женеться за ними. Там стояла кузня. Вони вскочили в кузню, і ковалі закрили за ними двері. Змія надлетіла, вхопила коня та й половину пожерла. Вони сховалися в кузню, а змія гризе залізні двері. І вже прогризає. Прогризла змія дірку, всунула туди язик, а ковалі схопили кліщі і їмили її за язик. Змія рве, а вони не пускають. Кажуть:

— Верни половину коня, що ти пожерла.

Змія виригнула їм ту половину коня. Вони приклали її до другої, кінь зцілився, а змія втекла.

Той бідний чоловік женився на царевій дочці, а податків так і не платив.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Рухотин, Хотинського району, Чернівецької області 5 липня 1985 року Цибух Калина Демянівна (1910)