Василько і дикі гуси
Українська народна казка Буковини
Були собі дід і баба, і був у них синок Василько. Тато його ні на очі. Каже жінці:
— Завішай його, або вбий, або занеси куди, бо мені його не треба.
Взяла баба свого сина, завела до озера і кинула в воду. А з-під води з’явився домик, і Василько зайшов у той домик. Побачила бабка, що син її не втопився, та й каже йому:
— Я буду щодня приносити тобі їсти. Як прийду, то буду казати: «Васильку, Васильку, виплини, я тобі їсти принесла!»
Учув це медвідь, приходи на другий день і кличе грубим голосом:
— Васильку, Васильку, виплини, я тобі їсти принесла!
— Брешеш, як пес! У мої мами тоненький голос, — отвічає Василько. А як покликала його мама, він виплив, наївся і знов під воду з домиком пішов.
Пішов медвідь до коваля зуби гострити, щоб тонкий голос мати. Коваль зробив йому тонкі зуби, і він почав говорити таким голосом, яким Василькова мама говорила. Прийшов медвідь до озера і кричить:
— Васильку, Васильку, мама тобі їсти принесла!
Домик виплив з-під води, медвідь ухопив хлопчика і поніс у ліс. Заніс його до свої хати і сказав медведиці:
— Жінко, напали добре в печі і кинь його в піч, а я йду принесу горівки, вина, і зробим баль.
Медведиця напалила і каже Василькови:
— Ставай на лопату, я тебе вкину в піч. А Василько питає:
— Як ставати? Покажіть.
Вона лиш стала на лопату, а Василько вхопив її і всунув у піч. Та й закрив її там. Вийшов надвір, а медвідь якраз іде додому. Хлопець злякався і виліз на дуба. Подивився медвідь у піч і побачив, що жариться медведиця. Розсердився, вибіг надвір і зачав гризти дуба, на якому сидів хлопчик. Але ліс був густий, і Василько переліз на друге дерево, а з другого — на третє. А тут летять дикі гуси. Він кричить:
— Гусенята-рибленята, Візьміть мене на криленята! Будете в мене їсти й пити, По колінця в просі ходити!
А гуси отвічають:
— Там ззаду другі летять.
Та й полетіли. Надлетіли другі гуси, і Василько знов кричить:
— Гусенята-рибленята, Візьміть мене на криленята! Будете в мене їсти й пити, По колінця в просі ходити!
Другі гуси спустилися і схопили його. Та не годні були високо вгору піднятися, бо він тяжкий. А медвідь усе вгору скаче, хоче Василька вхопити. То ту гуску піймити хоче, то другу, А гуси залляли йому очі. Заким медвідь пішов до річки промити очі, гуси полетіли.
Летять над хатою Василькових батьків, а ті якраз у хаті їдять та й кидають вікном кісточки надвір. Гуси спустили Василька на подвір’я, а він говори:
— Ви самі їсте м’ясо, а мені кісточки кидаєте.
Вийшли старий зі старою з хати, побачили Василька і дуже зрадувались. І дід уже був добрий до свого сина. Гусям дали їсти й пити, а малого забрали до хати. Може, вони ще й дотепер жиють.