Одного разу дід поїхав у ліс. Побачив там діда ведмідь та й каже: «Ти, діду, мабуть, орач». Дід йому сказав: «Так, я орач». — «Ну, коли ж ти, діду, орач, то ти мені віддаватимеш половину того, чого я схочу, з твого грунту; коли не даси, то тобі тута смерть».
Дід довго думав та й дав відповідь: «Гаразд».
Ну, посіяв дід пшеницю і покликав ведмедя, щоб він подивився. Тоді дід і каже ведмедю: «Нехай на сей рік мої вершки, а твої корешки». Ведмідь згодився.
Дождав дід літа. Пшениця поспіла. Поїхав дід з бабою, вижали пшеницю і забрали додому.
Прийшов на те місце ведмідь забирати свої корешки. Грібся він на тій ниві довго і нічого не вигріб. Розсердився ведмідь на діда, так що якби оце він — то б йому зараз смерть.
От побачились вони на другу весну. Ведмідь діду і каже: «На сей рік, діду, так не буде!.. Мої вершки, твої корешки!»
Дід на це згодився і посадив картоплю. Прийшла пора вибирати картоплю. Дід поїхав, вибрав свої корешки, а ведмедю покинув вершки. Прийшов потім ведмідь по вершки, але в тих вершках нічого не було.
От і вийшло, що дід розумніший ведмедя.
Ведмідь і дід Українська народна казка Полтавщини
Якось ішов лісовою стежкою дід. Бачить, ведмідь застряг лапою в дуплі дерева. Певно, схотів медком поласувати. Шкода стало старому ведмедя. Допоміг він йому витягти лапу. Йде далі. Ведмідь за ним слідом. Раптом ведмідь каже:
— Діду, я тебе з’їм!
Дід від подиву аж рота роззявив. Оце тобі й подяка!
— Як ти можеш так зо мною вчинити? Адже я тебе тільки-но від біди врятував!
Ведмідь відповідає:
— То давно було. Ніхто тебе про це не просив. Дерево старе, трухляве, я й сам би визволився.
Не знає дід, що казати. Раптом бачить, кіт біжить. Він і каже ведмедеві:
— Давай спитаємо кота, чи добре ти робиш?
Погукали вони кота, розповіли йому, що трапилося. Кіт вислухав та й каже:
— Все тут ясно. Ось що зі мною було. Поки був молодий, мишей ловив, господар мене любив. А став старий — утопити задумав. От я й утік. То виходить ведмідь правий.
Відчуває дідусь, що справи його кепські. Простують далі. Раптом бачить, недалеко корова пасеться. Дід і каже:
— Давай спитаємо корову, чи добре ти робиш?
Наблизились до корови. Розповіли їй, що трапилось. Корова вислухала та й каже:
— Так, добре ведмідь робить. Ось я багато років годувала молоком хазяїна та його родину. А тепер він вирішив мене зарізати, бо стара стала, а йому, бач, м’ясо на весілля сина потрібне.
Ідуть далі. Ведмідь лютує. Ось-ось накинеться на старого. Коли це зустрічають лисицю. Дід і ведмідь у неї поради просять. Лисиця подумала і каже:
— Важко відразу сказати, хто правий. Потрібно все перевірити. Якщо дерево справді старе і ведмідь міг звільнитися сам, то правда на його боці. Відповідь дам, як сама пересвідчусь, як усе було.
Повернулись вони втрьох до того місця, де ведмідь застряг. Як прийшли, лисиця говорить ведмедю:
— Покажи, як з тобою було.
Ведмідь встромив лапу в дупло. Смикнув раз, вдруге, ніяк не висмикне. Тоді лисиця просить:
— А тепер, дідусю, візьми палицю і провчи невдячного!