Веселий колобок
Українська народна казка Полтавщини

В давні-прадавні часи жили собі дідусь та бабуся. Багато років прожили, а дітей все немає та й немає.

— Ех, бабо, — каже дід, — колобка щось мені на свято захотілося, тільки де ж муки взяти?

А баба каже:

— Піду по коробу помету та по засіках пошкребу, може, на колобок муки та й наберу.

Ну от спекла баба колобка і поставила на вікно вихолоняти, а колобок ожив. Баба каже:

— Ой дивися, а Колобок то ожив.

А дід каже:

— А й справді! От і чудово. Буде з нами жити.

Коли це раптом як закукурікає півень, а Колобок і злякався. Дід каже:

— Чого ти боїшся?

А Колобок відповідає:

— А я й не боюся нікого, нікого не боюсь.

І вискочив у вікно, і побіг по доріжці. Дід з бабою заплакали і стали його гукати:

— Вернись, вернись! Пропадеш же один!

От біжить Колобок і співає:

Я веселий Колобок,

Зі шкуринкою на спинці.

Я майже пиріжок,

Тільки без начинки.

Тут йому назустріч заєць. Колобок пробіг мимо нього. А заєць каже:

— Підожди, який ти спритний!

Біжить Колобок далі, коли це йому зустрічається їжачок. Колобок питає:

— Ти хто, небритий колобок?

А їжачок питає:

— А ти, лисий їжачок?

Колобок засміявся і побіг далі. Біжить він біжить, коли це йому зустрічається вовк. Вовк питає:

— О, ти хто такий?

А Колобок відповідає:

— А-а-а я Колобок. Мене бабуся з тіста спекла. А в мене всередині родзинка.

А вовк і каже:

— О, це добре. Ти мабуть смачний. Ось я тебе з’їм.

А Колобок каже:

Ти підожди, сірий Вовче. Я тобі пісню заспіваю.

Вовк відповідає:

— О! Це добре, я люблю пісні. Ну давай співай.

Колобок і заспівав:

Я веселий Колобок,

Самий, самий, самий,

самий найсправжнісінький.

І побіг. Біжить Колобок і співає:

Я не пташка, не жучок.

Я і не звірушка.

Я рум’яний Колобок.

Майже як ватрушка.

Біжить він, біжить. Коли це бачить, що ведмідь спіймав осу, і каже ведмедю:

— Ти хто такий? Нащо осу мучиш? Бачиш, яка вона маленька.

Ведмідь відпустив осу і каже:

— Я ведмідь, господар лісу.

Коли це раптом оса каже Колобку:

— Спасибі, Колобок. Від Ведмедя мене врятував.

А Колобок їй відповідає:

— Я і вовка не дуже злякався. Спіймав його за хвіст та й викинув геть з дороги.

А тоді до ведмедя:

— Я й тебе можу он на ту ялинку закинути. Ану прибери лапу. Я ж Колобок, майже як ватрушка.

Ведмідь штовхнув Колобка так, що той аж упав і плаче. Коли це прибігла лисиця і питає:

— Хто ж це такий хороший, хто ж це такий гарний?

А Колобок їй відповідає :

— Я Колобок. Мене ведмідь образити хотів. Але я йому як дам! А я пісню гарну знаю, хочеш заспіваю.

На сметані я мішаний,

Не житній, а білий.

Я від бабусі пішов.

От який я смілий.

А Лисичка йому каже:

— Ох, Колобок. Я стала така стара, що нічого не чую, а пісня, мабуть, гарна. Сядь мені на носик і заспівай іще разок.

Колобок сів їй на ніс і почав співати. Лисиця хотіла з’їсти його, та не тут то було. Оса як вжалить лиску за носа, а Колобок як побіжить до бабусі і до дідуся. Прибіг він і стали вони жити, добра наживати.